Run, Maria, run!

До кабінету начальника служби безпеки корпорації “Сяйво”, що контролювала один з центральних районів Неополіса, увійшов його заступник. Заступник був коротко стриженим звіроподібним громилою з сіткою шрамів на обличчі - слід від дотичного влучання з розрядника, згадка про сутичку з рейдерами, коли він ще був командиром польової групи. Медичні капсули перших поколінь, доступні звичайним громадянам, не могли повністю вилікувати таке поранення, а на сьоме-восьме покоління була черга на кілька місяців вперед навіть для високих чинів. Втім, він не особливо й бажав ті шрами зводити.

 - Сер, - повідомив заступник, - є нові дані. Пам’ятаєте, три місяці тому в південно-західній частині нетрів сканери яйцеголових зафіксували просторову аномалію? Тоді ще фараони в тому районі ловили якесь дівчисько з банди Задираки, і вона потім наче в воду канула.

 - Я чудово все пам’ятаю, Станіславе, - відповів начальнику, не відволікаючись від перегляду графіків на планшеті. - Але не розумію, чому ти прийшов із цим питанням до мене саме зараз.

 - Годину тому зі мною зв’язалися з наукового відділу. Сканери зафіксували такий самий сплеск. А за п’ятнадцять хвилин поліцейський дрон помітив на території складів дівчинку, що, за описами, мов дві краплі води схожа на зниклу, - заступник передав шефу планшет з виведеними на екран даними та фото.

 - Так… - начальник СБ кілька секунд вивчав інформацію. - Зв’яжися з жандармами. Нехай оточать район - щоб і миша не проскочила. І прочешуть територію. Сам береш флаєр, групу захоплення в повній викладці - і мухою туди. Доправ цю малу до нас.

 - Сер… але нащо в повній викладці? Це ж дитина…

 - Станіславе… - проникливо вимовив шеф СБ. - Маленькі дівчатка просто так на рівному місці не зникають, особливо там, де в той же час виявляють просторові збурення. І вже точно через три місяці не з’являються при аналогічних обставинах. І взагалі, відколи це ти почав обговорювати мої накази? Виконуй, негайно!

 - Так, сер!

* * *

Марія знову тікала.

Лорі мала рацію. Не варто було повертатися - вона усвідомила це, вивчивши вміст сховку. Френк та решта здиміли ще місяці два тому, подавшись у пустища - зачистка нетрів була завершена, і лишатись тут далі було неможливо. Останньою фразою в зашифрованій записці було: “Не шукай нас”. Зараза така…

А варто було їй вийти з тієї напівзруйнованої будівлі знову на відкрите місце - і почалось. Очевидно, її чекали. Або якимось незрозумілим чином відстежили портал, або ще щось… 

Фараони явно оточили весь район - гул техніки та крики чулися з кількох боків і наближалися. В повітрі висіло декілька дронів.

Не гаючи часу, Марія побігла територією складів. Шлях до забудови був перекритий - отож доведеться тікати за межі міста. До пустищ. В минулому вона б при здоровому глузді нізащо туди не поткнулась, проте зараз… Зі своїми новими знаннями та вміннями - зможе вижити й там. А потому, може, знайде Френка та інших… заодно й поговорить з цим задрипанцем, відверто.

Від кинутої з дрона наелектризованої сітки дівчинка легко ухилилася. Пішла в перекат і, вийшовши з нього, одразу продовжила біг, навіть не сповільнившись.

Вліво, вправо. Перестрибнути рештки якогось механізму. Застрибнути на купу ящиків, униз, перекат, бігти далі. Тільки не зупинятись! Зупиниться - її оточать, і тоді точно кінець.

Праворуч почувся гул бронекара. Не маючи змоги об’їхати залишки покинутої техніки, пілот зупинився. З машини вискочило кілька жандармів у польовому спорядженні.

 - А ну стояти! Стій, бо стріляти будемо!

 - Спіймайте облизня, фараони! - дівчинка прибавила швидкості. Тіло після пройдених в іншому світі тренувань слухалось набагато краще і було куди витривалішим - раніше після такого забігу вона б вже падала від утоми, а зараз - відчувала, що може пробігти хоч втричі більше.

Пролунав тріск, супроводжуваний легким гудінням - Марія впізнала звук пострілу з шокера. В повітрі запахло озоном. Тілом пробігли сині сполохи… Та замість очікуваного болю й заціпеніння в кінцівках, шкіру лиш ледь-ледь залоскотало. Руни працювали й захищали її.

Попереду виринув сітчастий металевий паркан. Високий, перескочити з розбігу не вдасться… “Пробачте, друзі”, - подумала Марія, на ходу розстібаючи пасок, - “не стане мені в нагоді ані ножик, ані фляга з еліксиром. А ось ця штука - точно допоможе”.

Підстрибнувши, вона на льоту захлеснула паском металеву опору і, підтягнувшись на ньому, ривком перекинула тіло на інший бік. Ремінь лишився висіти на паркані.

 - Дідько, як вона перестрибнула?! - вигукнули позаду. - Джейсоне, ріж! - почулось натужне басовите гудіння, щось засяяло червоним.

Звісно, вони не стали ані перелазити паркан (у повній-то викладці), ані обходити стороною. В них є лазерні різаки - зроблять прохід. Та якийсь час вона собі виграла.

Гугіт двигуна долинув згори, і просто попереду приземлився флаєр. Біс його забирай, ще й це!

Апарель летючої машини відчинилась, звідти вискочило четверо бійців з емблемою сяючого сонця на броні. Корпорація? Безпечники?!

 - Стій, мала! Стій по-хорошому! - вони кинулись навперейми, утворюючи півколо. Цим, на відміну від жандармів, бронезахист не заважав рухатися. Вищий клас, полегшені плити… Кляті мажори.

Подітись було нікуди. Назад вертатись не варіант - там жандарми. Мигцем оцінивши навколишню обстановку, Марія вирішила ризикнути.

Просто попереду стояв безпечник з розставленими в боки руками. Ліворуч була купа мішків з якимось брухтом. Підстрибнувши і використавши мішки як опору, дівчинка відштовхнулась і в польоті вдарила солдата ногою у груди. Підкручуючи тіло для більшої сили та швидкості удару - все, як вчила Лорі… Вона хотіла просто відпихнути його, спантеличити і, використавши тіло ворога, відштовхнутись та побігти далі. Та вийшло навіть краще - боєць раптом позадкував, не втримався на ногах і гепнувся на землю. Перекотившись, Марія, не гаючи часу, рвонула далі. Серце раділо. Вона змогла! Ще трохи - і буде вхід до старої каналізаційної системи, а звідти вже можна дістатись пустки. Там вони її не знайдуть…