Всьому свій час і місце

 - Лорі!

Ельфійка схилилась над столом, однією рукою помішуючи зілля в алхімічному казані, а іншою - впливаючи на нього магічним плетінням.

 - Зараз, Маріє, чекай секунду…

 - Лорі! Будь ласка! - дівчинка вимогливо смикнула її за подол сукні.

“Та Ллос би побрала той еліксир, зроблю потім інший”, - подумала Лоріанхейн і таки відволіклась від роботи.

 - Все, я тебе слухаю. Що ти хотіла?

 - Я… - Марія кілька секунд збиралася з духом, щоб сказати наступну фразу. - Я хочу додому.

 - Не зрозуміла, - здивувалась ельфійка. - Ми ж і так ніби вдома… - на її обличчі почало з’являтись розуміння. - Ти хочеш повернутися до свого світу…

 - Так, - згідно кивнула дівчинка. - Лен сказав, що Великий Мозок зберіг показники того стихійного порталу, і на їх основі можна вирахувати координати…

 - Чекай-но, - Лорі присіла перед малою навпочіпки та узяла її за руку. - Сонце, що трапилось? Хіба тобі тут погано?

 - Та ні, що ти! Мені тут добре… І я всім вам вдячна, що ви мене прийняли, і за все, що ви для мене зробили… Але там лишились мої друзі… Френк та інші… Я не можу просто так покинути їх.

 - Чекай… Але ж там небезпечно. З твоїх слів, ти тоді ледве врятувалася, а зараз знов хочеш повернутись туди?

 - Ну, я вже не та, що тоді, - дівчинка посміхнулась. - Я й раніше виживала на вулицях - і зараз якось впораюсь.

 - Давай хоча б хтось із нас вирушить з тобою. Переконається, що тобі нічого не загрожує, і повернеться назад порталом…

 - Ні, Лорі, - Марія похитала головою. - Ви не зможете постійно ходити за мною назирці. Пам’ятаєш, як ти казала? “Всьому свій час і своє місце”...

Дві пари очей - блакитні та фіолетові - кілька секунд пильно дивились одне на одного.

 - Добре, - зітхнувши, ельфійка нарешті здалась. - Я не можу заборонити тобі повернутись. Врешті-решт, філософія іллітірі передбачає свободу вибору… хоч і в певних рамках. Але тоді дай нам трохи часу, щоб допомогти тобі підготуватись.

 - Звичайно! Я ж не настільки поспішаю. Та й все одно, координати ще треба дізнатись.

* * *

Горін та Ленмаріель з похмурими та замисленими мінами сиділи у кріслах. Ельфійка ходила туди-сюди, нарізаючи кімнатою кола. Марія, і собі вмостившись у кріслі, з цікавістю спостерігала за ними.

 - Можна було б зробити комплект захисних артефактів, - відсторонено промовив ельф. - Але в немагічному світі вони довго не пропрацюють. Скінчиться мана в накопичувачах…

 - А ти певен, що у їхньому світі мани зовсім немає? - запитала Лоріанхейн.

 - Певен. Дані, які записав Мозок, вказують на немагічний характер того стихійного порталу. А ще - на чималий витік мани з нашого світу у момент відкриття. Це означає, що на тому боці її або геть немає, або ж мізерно мало.

Подумавши кілька секунд, він продовжив.

 - Тому артефакти - не варіант. А от певні модифікації тіла…

 - Ні! - відрізала Лорі. - Ми це, здається, вже обговорювали. Я не дозволю тобі лізти до неї зі скальпелем. Своїх тварюк можеш різати скільки влізе, а дитину не чіпай.

 - Ну як знаєте, - Лен знизав плечима. - Я хотів як краще…

 - Можна зробити рунний захист, - запропонував Горін. - Йому, на відміну від ваших артефактів-шмартефактів, мана не потрібна. Марія знає силу рун і вірить в неї, отже, працюватиме і в іншому світі… Зробити браслет якийсь, або іншу прикрасу…

 - Ні-ні-ні! - дівчинка протестуюче замахала руками. - Не треба ніяких прикрас… І чогось схожого на пристрої невідомого походження теж не треба. Бо як у мене їх помітять, то точно проходу не дадуть.

 - Ну тоді не знаю, - буркнув дворф. - Думайте самі.

 - Взагалі-то, - згадав химеролог, - руни можна наносити і на тіло. Ми з Горіном пробували на моїх піддослідних…

 - Це тоді, коли ви мало весь будинок не підірвали? - скептично запитала ельфійка.

 - Ні. Тоді це була старша руна, а ми потім пробували з молодшими… І все працювало. При правильному нанесенні, звичайно.

 - От тільки є одна проблема, - зауважив Горін. - На твоїх тварюках ми руни по живому різали. А з нею як бути? Я ж не такий садюга, як ти.

 - Я не садюга, я вчений, - заперечив ельф.

 - Один біс, ще гірше навіть.

 - Плебей сказав що?..

 - Ллос вас забери, хоч зараз не починайте! - простогнала Лорі. - Є один варіант. Можна зробити руни у вигляді татуювань… І прозорою фарбою. Буде майже непомітно.

 - Та ну? - дворф скептично підняв брову. - І хто ж це зробить? Я вмію вибивати руни на матеріалі, а не оце ваше збочене малювання по тілу.

 - Я вмію, - скромно відповіла ельфійка. - Вчилась цьому колись вдома…

 - Зараз Лорі нам повідає чергову історію, - єхидно промовив Лен, - як у чергового її наставника чи наставниці був раб, який володів потрібним вмінням…

 - Не вгадав, світлячок, - сухо відповіла Лоріанхейн. - У нас це вивчали в спеціальній школі для дівчат. Мистецтво татуажу було однією з дисциплін, яку викладала молодша жриця…

 - Це все добре, - перервав її Горін, - але ти не рунний майстер і навіть не дворф. Намальовані тобою руни будуть просто картинками…

 - Спокійно, усе по порядку. Отож, мені буде потрібна ваша допомога. Ленмаріелю, ти зробиш мені артефакт для нанесення татуювань. Я поясню, з чого він має складатися і як працює. Голки треба буде зробити з того самого матеріалу, з якого зроблені інструменти Горіна для накреслення. Горіне - підбереш необхідну фарбу і даси її мені. Я зварю алхімічний барвник і скомпоную його з фарбою, щоб зробити її прозорою. Далі підбереш набір рун, які ми наноситимемо, і зробиш під них трафарети. Тільки з чогось гнучкого, що можна прикласти до шкіри. Потім, вже в процесі нанесення, ти триматимеш артефакт, а я - спрямовуватиму твої руки. Таким чином, руни мають вийти функціональними.