Новий похід у Завулкання

 - Рухайся. Не забувай про захист. Бий!

Марія зробила стрімкий випад тренувальним базальтовим кинджалом - та рухомий манекен із плоті (Лен вже встиг створити нові замість пошкоджених) легко ухилився.

 - Занадто повільно - похитала головою Лоріанхейн. - Клинок любить швидкість. Якщо це, звичайно, не дворучний меч паладина, та ми таких варіантів не розглядаємо.

 - Пробач, Лорі… Я, здається, не виспалась.

 - Випий тонізуючого еліксиру. Сон як рукою зніме…

 - Вибач, щось мені той ваш еліксир не дуже. А кави у вас нема?

 - Кави? - здивувалась ельфійка. - Я взагалі уявлення не маю, що це таке.

 - Це такий напій. Гарячий. Теж бадьорить, смак терпкий та гіркуватися, а запах, ммм… - Марія мрійливо примружила очі. - Якось люди Красунчика Джо відкопали десь важкий армійський бластер (мабуть, у рейдерів купили) і збили ним транспортний флаєр. Думали, він зброю везе… а там продукти. Ну, вони поматюкались, похапали звідти що попало і звалили. Ми з хлопцями саме ховались в закинутій багатоповерхівці поруч і все бачили… Ну, і теж встигли поживитися дечим, до того, як фараони налетіли. То там і кава була… Натуральна, не синтезована. Френк хотів баригам її продати, та я вмовила лишити собі.

 - Пізнавальна історія, - посміхнулась Лорі. - Хоч і не дуже зрозуміло, хто такі бариги та фараони. Ні, в моєму світі я про такий напій точно не чула. Ходімо… Завершимо поки тренування.

* * *

Ленмаріель стояв біля столу з Великим Мозком і крутив так і сяк ілюзію з візуальними даними.

 - О, дівчата, добре, що ви прийшли. Маріє, ти, пам’ятаю, хотіла вибратися в зовнішній світ? То якраз є нагода. Треба ще разок навідатися за вулкани, до того підземного озера… В Горіна запаси руди добігають кінця.

 - Ти хочеш взяти дитину туди, де водяться туманні дракони? - здивувалась Лоріанхейн. - Це вкрай кепська ідея. І саме тому цього не буде.

 - Дракон там був лише один, - з досадою промовив ельф, - і ми його завалили, якщо забула.

 - Це не відміняє слимаків у печерах, - не здавалась ельфійка. - Та й павуки могли знов з’явитись.

 - Ось про це, - Лен здійняв догори вказівний палець, - я й хотів розповісти. Раніше в нас не вистачало матеріалів, але з появою місячного срібла я нарешті зміг зробити портальні маяки. Небагато, бо там ще деякі рідкісні матеріали треба, але кілька зробив.

 - Портальні маяки? - перепитала Лорі. - Але ж вони просто дозволяють телепортуватися в задану точку. Ми і так відкриваємо портали куди хочемо… в межах видимості системи стеження.

 - Так, та не так, - не погодився химеролог. - Просторова магія, як і будь-яка інша, має свої обмеження, зокрема в плані порталів. Перше - це, звичайно, лінійна залежність “відстань-мана”. Друге, важливе конкретно у нашому випадку - на великих відстанях можна телепортуватися лише на відкритий простір. Саме тому ми виходили з порталу перед печерою, а не в ній. І з тієї ж причини, повертаючись додому, відкриваємо портал до входу, а не одразу всередину. Маяк дасть нам можливість це обійти - один з нас перейде туди звичайним порталом, пройде печерами до гроту з підземним озером і встановить його там. Потім зможемо відкривати перехід безпосередньо туди.

 - Павуки, - нагадала ельфійка. - Слимаки.

 - Та припини… Слимаків будь-хто з нас одним пальцем розкидає, не напружуючись. А павуків там вже немає. Мабуть, ми винищили всю популяцію, а поблизу інших гнізд немає. Я перевіряв, коли по органи дракона ходив.

 - А ви дійсно билися з драконом? - поцікавилась Марія.

 - О, так, - ельф закивав головою. - То була битва, гідна оспівування бардами в сагах та поемах. Гм… Може це згадати науку наставників, що в дитинстві вчили мене музиці та віршоскладанню? Зробити собі лютню…

 - Ну то я її об твою макітру вухату і розіб’ю, - промовив дворф, виходячи зі своєї майстерні. - Ще не вистачало тут мені ваших ельфських бринчалок, щоб я ні спати, ні працювати не міг нормально…

 - Не переживай, бородатий друзяко, - запевнив його Лен. - я б поставив Полог Тиші на свою кімнату. Коли вже в тебе відсутня музична жилка…

 - В мене вона якраз присутня. Справжня музика - це старий добрий горн, барабан та хоровий спів підгірного королівського оркестру.

 - Лишається радіти, що тут нічого з названого тобою немає. Інакше мені довелось би тікати і з цього світу…

 - Тобі й так ніщо не заважає це зробити.

 - Взагалі, - втрутилась Марія, не давши розгорітись новій суперечці, - музика б вам тут дійсно не завадила. А то часом тихо, як… Я навіть не знаю, з чим порівняти. А ця штука, - вона постукала пальцями по браслету, - відмовляється працювати, відколи я тут. Я вже й розбирала, передивлялась всі запчастини, збирала назад… Нічого не допомагає.

 - Ану, дай я погляну, - попросив Ленмаріель. - Гм… Я не відчуваю в ньому ніякої магії. Це не артефакт.

 - Звісно, що не артефакт, балда ти дурисвітла! - вліз Горін. - Це механізм, на кшталт наших наручних годинників. Дай-но мені глянути, мала, - він покрутив браслет у пальцях і так і сяк, спробував відкрити кришку, дістати акумулятор… - Це механізм. Але занадто тонка робота… навіть для рунного майстра. Вибач, не зможу допомогти.

 - Можливо, - припустила Лорі, - ваша техніка у цьому світі просто відмовляється працювати? Так само як у вашому світі відсутня магія…або в ньому просто немає мани. Всьому своє місце… і, звісно ж, свій час.

 - Добре, я пішов до себе, - махнув рукою Горін. - Я чого приходив, власне… Пробував я твої руни, вухатий.

 - Ну і? - зацікавлено спитав Лен.

 - В цілому - лайняно, ланцюжки слабші за наші, працюють нестабільно. Зате менше місця займають, більше можливості для різних комбінацій, - з останніми словами він зник у себе.

 - Ні щоб сказати “дякую за ідею”, - пробурмотів ельф. - Дворф, що з нього взяти. То ми вирішили?