Непосидюча дзига та нові клопоти

 - Що це? Це можна їсти? - Марія недовірливо дивилась на тарілку, в якій стікав соком стейк з жабомандри в оточенні гарніру - пюре з підземних грибів.

 - Це м’ясо, - відповів Горін. - Буквально на днях впольоване… он, нашою великою й темною мисливицею. Їж.

 - М’ясо? Справжнє?

Справжнє нормальне м’ясо, та й взагалі натуральну їжу, а не синтезовану гидоту або замінник з армійських сухпайків, що їх часом знаходили рейдери на древніх армійських базах, дівчинка бачила хіба на картинках. А так - у нетрях навіть бродячих тварин давно всіх під’їли. Лишились хіба що всюдисущі щури. Щурбургер - один з найвишуканіших трущобних делікатесів.

 - Але… ви ж мені казали, що ми в іншому світі. То це м’ясо якоїсь місцевої тварини? Його дійсно можна їсти?

 - Послухай, мала, - відповів Ленмаріель, малюючи незрозумілі фігури вилкою у своїй тарілці. - Твій організм кардинально не відрізняється від нашого - ми перевірили. Тому це м’ясо абсолютно для тебе нешкідливе. Їж. Чи ти не голодна? То он, наш великий майстер з радістю вмеле додаткову порцію.

Тарілка спорожніла за пару хвилин.

 - Можна ще?

 - Легко, - кивнув ельф, встаючи і крокуючи в бік пічки. - Зараз тільки досмажиться… Але витри губи, - він кинув дівчинці мереживну серветку. - Негоже юній леді сидіти за столом замурзаній.

 - А їй не шкідливо буде одразу стільки їсти? - спитав дворф. - Ну, після двох-то тижнів голодухи.

 - Ні, - Лорі похитала головою. - В звичайних умовах, звісно, було б шкідливо… Але я зварила спеціальне зілля для кращого засвоєння - розроблене з урахуванням людського організму її віку. Мала його прийме після їжі, і надлишок жиру не накопичуватиметься. Тож нехай їсть, скільки хоче. До речі, воно якраз мало настоятися… - ельфійка встала з-за столу. - Мало не забула. Горіне, сплануй будівництво ще однієї спальні. Їй треба десь жити.

 - На кой милий? - не зрозумів дворф. - Їй і у тебе в кімнаті ніби нормально.

 - Ні, не нормально, бо я сплю в лабораторії, дурбецало! Давай ти поживеш у себе в майстерні, може, тобі теж нормально буде?

* * *

 - Це що?

 - Це, - Лоріанхейн кинула на ліжко невеликий згорток, - твій новий одяг. Я зараз вийду - перевдягайся, і давай старий сюди.

 - Навіщо? - здивовано спитала Марія. - Мені і в старому нормально.

 - Тобі, може, і нормально, - криво всміхнулась ельфійка, - от тільки від того одягу пахне, як від стічних канав у поселенні щуролюдів.

 - Хто такі щуролюди?

 - Добре, що ти не знаєш.. Коротше, його треба випрати. Я б взагалі ті лахи викинула, якщо чесно… Але все ж спробуємо відчистити.

 - І що це за одяг такий? - Марія зацікавлено крутила в руках легкий чорно-червоний сарафан та лосини.

 - Це традиційний дитячий одяг іллітірі. Там, у згортку, ще дещо… Ну, потрібно ж тобі в чомусь спати. А не в тому, що ти носиш увесь день.

 - Це дівчачі шмотки, - мала скривила носа.

 - Точно підмічено, - посміхнулась Лорі. - А ти в нас - якраз дівчинка. Тож все сходиться.

 - Таке носить мажорки з Центральних Районів! А я так взагалі ніколи не вдягалась!

 - Сонце, - ельфійка присіла перед нею навпочіпки, взявши Маріїні долоні у свої, - я уявлення не маю, що таке ці ваші Центральні Райони і хто там як одягається. Але іншого одягу в мене для тебе зараз немає… Тож, прошу, переодягнись поки в нього. Потім, якщо хочеш, я зроблю тобі такий самий, як твій.

 - Що, і джинси зможеш? - недовірливо зіщулилась Марія.

 - Ну… - Лорі задумалась. - Ту тканину я навряд чи зможу повторити. Але зробити щось схоже за кольором та консистенцією - легко.

 - “Конси” що?

 - Це означає - на дотик, - з усмішкою відповіла чарівниця. - Коротше, походи поки в цьому, хоча б поки твої старі вдяганки до ладу приведемо.

* * *

 - Ну і що? - поцікавилась Лорі. - Відіпралось?

 - Так, на диво, - Ленмаріель кинув на стіл акуратно складені стопкою джинси та футболку. - Я вже думав, водяний елем просто захлинеться.

 - Він не може захлинутися, бо сам зроблений з води… А, я зрозуміла, це такий гумор. Смішно, я оцінила…

 - Лорі, - насторожився химеролог, - ти якась розсіяна. Ти взагалі спиш останнім часом?

 - Та сплю, сплю… Давай це сюди, віднесу нашій принцесі її вбрання. Темноельфійське їй щось не зайшло…

 - О, до речі! - згадав ельф. - Я ж нарешті розібрався з комплексом лінгвістичних заклинань.

 - Молодець. Тільки зараз це до чого?

 - Ну, як же. Я розібрався і, власне, протестував його. На моє прохання Марія накидала трохи тексту своєю мовою, я застосував плетіння… і в мене вийшло її розшифрувати. Наприклад, можу сказати, що в неї написано на цій… гм… футболці.

 - Дуже цікаво. І що ж?

 - “Панк не мертвий”. Цікаво, хто такий Панк? Якийсь з їхніх богів?

 - Навряд. Судячи з того, що Марія розповідала мені про їхній світ, магії там немає… Тобто, зовсім немає, взагалі. Можливо, нема й богів…

* * *

 - А це у вас що за [цензура]? Робот якийсь? - запитала Марія, показуючи пальцем на Залізопузика, що нерухомо стояв у кутку.

 - Це голем, - відсторонено відповів Горін, який саме щось набирав на рахівниці. - Гей, а ну припини лихословити! Мала ще!

 - Та що тут такого? Нормальне слово - [цензура]. В нас у нетрях всі так говорять…

 - Це у вас! А в цьому домі - не смій так висловлюватися!

 - Що за життя, і тут вічно щось забороняють… - невдоволено набурмосилась мала. - От же [цензура]!

 - Та тут, я бачу, хтось давно по дупі не отримував, - дворф зі зловісним обличчям засукав рукави. - І я навіть знаю, хто це!

 - Гей, ти що це вдумав! - Марія злякано позадкувала.

 - Горіне, не треба, ти її лякаєш, - підійшовши до дівчинки зі спини, Лоріанхейн поклала їй долоні на плечі. - Маріє, давай з тобою домовимось: ти більше не говориш нецензурщину, а я…