Дитя нетрів

Марія з останніх сил бігла, перестрибуючи перекинуті сміттєві баки, діряві металеві бочки, якісь напівзгнилі ящики, сміття… Встигнути, добігти до підвалу, перш ніж поліцейський дрон залетить у провулок і побачить її. Бо тоді - кінець.

Вона встигла в останню мить. Насилу відсунула іржавий металевий люк - ослаблі від недоїдання та недосипу руки не слухались. Прожогом стрибнула всередину. Ноги, що гули від перенапруження, підвели, дівчинка спіткнулась на битій цеглі і впала, боляче вдарившись колінами та долонями. Ледь стрималась, щоб не зойкнути - бо саме в цю мить почулось плавне розмірене гудіння.

Дрон влетів у провулок. Правда, судячи зі звуку, поки йшов на висоті. Оператор знижувався поволі, щоб не втратити за будинками зв’язок. В разі втрати борта йому, однозначно, вирахують вартість із зарплатні… А то й взагалі переведуть в польові оперативники. Воно йому треба?

Живіт зрадницьки забурчав.

 - Та тихо ти! - процідила Марія крізь зуби. Побачити-то тут літун її не побачить - але на дроні є акустичні датчики. Тож варто сидіти як миша під віником…

Їсти хотілось неймовірно. Та що там їсти - жерти! Коли вона востаннє бачила щось їстівне? Вже й не згадати…

… Життя в нетрях Неополісу і без того не було медом. Колись, у часи Війни Корпорацій, цей район майже дощенту зруйнували. А потім - не стали відбудовувати. На це ні в кого не було ні коштів, ні бажання - переможці ділили владу в центральних кварталах. Про вцілілих жителів просто забули, і вони мусили виживати, хто як міг. Вони й виживали - не гребуючи нічим, і їдячи поїдом як одне одного, так і зовнішників, якщо вдавалось до них дістатися.

Наркотики, проституція, перестрілки та різанина, хакерство, крадіжки, підпільні імплант-точки та жандармські облави - в такому світі й народилась Марія.

Батьків вона майже не пам’ятала. Батько вічно десь пропадав, мутив схеми та вирішував справи то з бандитами Красунчика Джо, то з контрабасами, що гнали всяку бодягу, палений алкоголь та деяку заборонену техніку з центру або з зовнішнього світу, то з рейдерами, що ходили в пустелю - і теж приносили звідти всяке. Одного разу він просто не повернувся. Подейкували, що його знайшли зарізаним у покинутому підземному паркінгу на околиці - чи то десять ножових, чи п’ятнадцять… Хтозна.

Мати була безнадійною алкоголічкою, що її в підсумку і згубило. У п’ятирічному віці Марія опинилась на вулиці.

В той час їй чимало довелось пережити: побиратися, блукати в компанії сміттярів, гребучи все, що хоч теоретично можна здати скупнику - і ризикуючи отримати перо в бік від конкурентів, або просто бути забитою насмерть - ні битись, ні користуватись хоч якоюсь зброєю дівчинка не могла і не вміла; побувати в кількох підліткових бандах і побачити вуличне життя з його найнепригляднішого боку.

Трохи допоміг її неабиякий, як для такого малого віку, хист до техніки. Її взяв працювати до себе старий Шульц, що тримав крамничку з продажу усякого барахла - в тому числі забороненого, завезеного рейдерами та контрабасами. З тих часів в неї лишився браслет-комунікатор, що зараз стягував її правий зап’ясток.

Життя трохи налагодилось… Проте ненадовго. Одного разу до Шульца завітали люди Красунчика Джо і заявили:

 - Старий, ти непогано піднявся, бачимо. Мабуть, тобі потрібен захист! А за захист прийнято платити.

Дід відповів, що зараз захист стане потрібен їм, і дістав штурмовий шотган. Дурний, звісно, вчинок - бандитів було більше, і озброєні вони були краще… Шульца вбили, магазин спалили. Марія дивом змогла втекти… і знов мусила повернутись до вуличного існування та старих знайомих.

На той час їй виповнилось десять.

Якийсь час вдавалось перебиватися. Доки товстосуми з центральних не вирішили, що час Неополісу знову розширятися.

Власне, вони просто перехотіли переселити зайвий люд з нижчого та середнього класу на околиці - аби корпоративні мажорчики та їх оточення почували себе вільніше. Але для цього варто було спочатку очистити нетрі від “неблагонадійних елементів”. І чистка почалась…

Звісно, місцеві не були беззахисними - вони мали зброю, знали цю місцевість як власні п’ять пальців і могли постояти за себе. Але вони мало що могли вдіяти проти жандармських штурмових загонів або опергруп СБ, одягнених у захист вищого класу. До того ж, у зовнішників - дрони, флаєри та броньований транспорт, а у жителів трущоб - лише різномасне ручне озброєння.

З місцевими вчиняли по-різному: особливо затятих, типу Красунчика Джо та його горлорізів, знищували на місці; деяких відправляли у виправно-трудові центри. Марію, в разі упіймання, чекала підліткова колонія, де їй точно не світило ніц доброго. До того ж подейкували, що деякі жандармські чини ведуть справи з “чорними трансплантологами”, і затриманого може чекати набагато гірша доля… Воно, звісно, чутки - але чого тоді дружина президента корпорації “Сяйво” досі виглядає вісімнадцятирічною, коли їй вже за п’ятдесят?

Тому вона тікала.

Браслет блимнув сповіщенням. Беззвучно прошепотівши “та щоб тебе, [цензура]”, дівчинка прикрила його долонею та скрутила звук. З боку входу в провулок долинув гул сідаючого флаєра… А ось це вже недобре.

Дрон до підвалу не залетить - в нього тут відвалиться зв’язок. А от ці - можуть і зазирнути… А тут хоч і є інший вихід, та там, на тому боці - колишні склади сільгосппродукції. Кількасот метрів відкритого простору. Там вона точно нікуди не втече…

Знадвору почувся цокіт магнітних підковок на жандармських черевиках. Далі - голоси. Фараони негучно перемовлялись через зовнішні динаміки шоломів.

 - Чого ми тут?

 - Літуни бачили неподалік ту дівку з банди Френка Задираки. Треба перевірити, може вона ховається десь під завалами.