Мирні шахтарі… ні, не Донбасу

 - [цензура] мій лисий череп, дракон! - вигукнув Горін. Тварюка вчергове видихнула потік фіолетово-чорного туману, та виставлений Ленмаріелем щит поки тримав удари.

… Спочатку все йшло добре. Портал вивів їх до підніжжя гори, в якій виднівся вхід до чималенької печери. Якщо вірити показникам магічного сканування, йти треба було саме туди.

Печера, при ближчому вивченні, виявилась цілим комплексом печер, гротів та тонелів. Звісно, такий великий підземний простір не міг бути ненаселеним.

Першими дослідників зустріли гігантські павуки. Чорні, з химерними синіми візерунками на лапах та животиках. Вони завзято стрекотіли, хутко гасали павутиною, плювались кислотою, що мала дивний рожевий колір, і нападали, стрибаючи зверху.

 - Які вони милі! - аж розтанула Лоріанхейн. - Давайте впіймаємо одного та приручимо, коли вб’ємо решту?

Її ентузіазму ніхто не розділив, і павуків перебили всіх.

На стінах росли гриби, що в темряві світились різними кольорами - подібні до тих, що водились у підземеллях в рідних світах Лоріанхейн та Горіна. Кілька штук прихопили з собою - для дослідів.

Подекуди в коридорах зустрічалися слизняки, що також плювались кислотою. Нічого незвичного, насправді. Тварюк просто й невибагливо знищили вогняними кулями, а одного Ленмаріель за допомогою повітряної сфери взяв у полон і, насилу не попікши руки, запхав до просторової кишені. Ніхто не знав, чи там можна переносити живих істот, та ельф вирішив спробувати.

Врешті-решт дорога вивела до широкого підземного гроту з невеличким озером посередині, у який звідкись згори проникали поодинокі промені світла. Саме тут, біля дальньої стіни, і знаходились обидві жили - і родовище звичайного заліза, і місячного срібла.

Вони розбили табір на березі водойми - і приступили до роботи. Ну тобто як приступили… До роботи приступив дворф, бо більше ніхто не вмів. А Лен та Лорі сиділи на березі і просто відпочивали.

Звісно, весь час просто сидіти й ніц не робити вони не могли. У ельфійки був з собою похідний алхімічний набір. Химеролог без своєї лабораторії не мав можливості працювати в полі - та магія завжди була при ньому, ось нею він і займався. Кілька разів, задля розваги, шарудів в озері повітряними захватами - аби спіймати рибу чи ще когось з водних мешканців. Не просто спіймати, звичайно, а ще й потім вивчити. Та в озері просто-напросто ніц не жило.

У гроті вони провели три дні. Зібрали видобуту руду - частину дворф мусив пхати в рюкзак, бо кишеня Ленмаріеля, як виявилось, була далеко не безмежною. Навіть після того, як він повикидав звідти все зайве. В тому числі слизняка, який, виявляється, таки здох - тож експеримент з транспортування живих істот у згорнутому просторі можна було вважати завершеним. Негативний результат - це теж результат.

На зворотньому шляху їм ще кілька разів стрічалися слизняки, що повилазили бозна звідки. Довелося знов пускати в хід вогняну магію. Павуків більше не було - інсектоцид був тотальним та абсолютним.

А от на виході з печери їх вже чекали…

 - Це туманний дракон, - зауважила Лорі. - Такі водяться у нас в Підземеллі. Кажуть, верховні жриці деяких Домів приручають їх та можуть на них літати… Але що він робить на поверхні?

 - Мабуть, тут немає таких великих підземель, - відповів Лен. - Тож тваринка вирішила оселитися деінде.

Оповита туманник серпанком “тваринка” в цей момент вирішила спробувати щит на зубок. В прямому сенсі слова.

 - Може ви двоє, - уїдливо промовив Горін, - лишите свої умствування на потім? А поки подумаємо, як нам звідси злиняти, поки з нас не зробили трійко жирних соковитих стейків. Хоча… соковитий тут хіба що з мене вийде.

 - Не звольте перейматися, шановний майстре, - дуже чемно і з легкими нотками знущання промовив Ленмаріель. - Я неодмінно зараз же займусь вирішенням цього питання, - він повернувся до Лорі і так само чемно попросив: - Міледі, чи не були б ви такі ласкаві відкрити портал та порятувати нас з цієї оказії?

 - Прошу мене уклінно вибачити, мілорде, - в його ж манері відповіла ельфійка, - та, на превеликий жаль, змушена вам відмовити. Портал не відкривається! Ця тварюка блокує просторові переміщення.

 - Габела, - стурбовано видихнув дворф, міцніше стискаючи молот. - Що робитимемо?

 - Якщо немає куди тікати, - обличчя Лоріанхейн осяяла хижа посмішка, - будемо битися!

Вона випросталась, широко розкинувши руки. Права тримала відставлений убік скімітар.

 - Матінко Темряво, закликаю тебе, прийди у цей світ! Підтримай свою дочку, дай сили протистояти ворогу!

Тіло ельфійки огорнули тіні. За спиною розкрився туманний силует, схожий на крила велетенського кажана.

 - Хаосе Всепоглинаючий, кличу тебе! Буде весело!

Лезо скімітара оповилося химерним серпанком, що постійно міняв свій колір та форму.

 - От такою я тебе дійсно побоююсь, - зізнався Горін та вдарив навершям молота у землю. - Першородний Каменю, що породив усіх дворфів! Кличу тебе стати пліч-о-пліч зі мною!

Обладунки дворфа вкрились кам’яними наростами, в яких то тут то там проглядались контури блимаючих золотом рун.

 - Що ж, - зітхнув Ленмаріель, - битись так битись, - він дістав зі складок одягу невеличке створіння, схоже на непропорціонально вухатого гремліна, і поставив його на витягнуту долоню. - Тримай щит, поки хазяїн розбирається з цією штукою!

Гремлін вякнув щось схоже на “дурко”, спритно зіскочив з руки і зник між камінням.

 - Спіймаю - на органи пущу, - пообіцяв Лен. - Демон із тобою, сам впораюсь, - довкола його тіла закружляла в шаленому танку зелена рунічна в’язь, зі стиснутих у кулаки долоней вистрелили кігті, що одразу ж спалахнули сяйвом стихійного зачарування: зліва - вогонь, справа - крига. Цього разу химеролог планував використати усі свої бойові навички.