Вибух та інші буденності

 - Ні, ні і ще раз ні, - заперечливо хитав головою Горін. - Я не буду цього робити. Я не буду наносити старшу руну на тіло живої істоти.

 - Та не на тіло, - намагався вмовити його Ленмаріель. - На скелет. Що ж я, дарма його вирощував?

 - Ще краще, на скелет… Ні. Як вже виростив, знайдеш йому якесь інше застосування… у своїй мучильні.

 - Горіне! Будь ласка. В ім’я науки! Уяви, який це буде прорив, які можливості! Жива рунна основа!

 - Уявляю, яке це буде збочення, - натхненно мовив рунний майстер. - Ні. Ти мене цим не візьмеш.

 - Я тебе не впізнаю, - здивувався ельф. - Де твоя жага до знань? Де дух авантюризму? Ну хочеш, я тобі натомість щось пообіцяю?

 - Що, наприклад? - поцікавився дворф.

 - Ну… я давно планував вбудувати в нашу спостережну систему комплекс скануючих плетінь. З їх допомогою ми могли б, наприклад, шукати родовища металів… Тобі ж потрібні метали? - тоном демона, що вмовляє жертву укласти контракт на душу, запитав Лен. - Заодно це буде чудовий тест можливостей Великого Мозку.

 - Метали всім потрібні, - пробурчав Горін. - Грець із тобою, давай спробуємо. Але раптом що - я попереджав, що це погана ідея!

 - Як скажеш, друже.

* * *

Полігон, про який раніше йшла мова, на днях був добудований, і зараз Лоріанхейн його активно випробовувала.

Удар. Ухилитися. Розворот. Підніжка. Удар. Рублячий, колючий. Удар ногою з розвороту.

Хто думає, що в світі, де ворог може бути в обладунках, битися ногами - це нонсенс, той просто не бачив взуття Лорі та його каблуків. Потайне адамантове лезо, що вискакує при подачі на нього імпульсу мани - це, варто сказати, аргумент.

Удар. Блок. Ухилитися. Перекат! Удар в підйомі. Кинути голку телекінезом. Стрибок назад.

Створені Ленмаріелем манекени були саме такими, як вона хотіла - вони були живими, могли рухатися, завдавали ударів самі і ухилялися від ворожих. Проблема була в тому, що вони були з живої плоті… Тому рідко проживали більше одного бою.

 - Знову зламала, Ллос його забери, - ельфійка спересердя штурхнула ногою тремтячі залишки манекена. - Хай Лен їм шкіру міцнішу зробить, чи що… Гей, залізяко, прибери тут! - вкладаючи зброю у піхви, вона звернулась до голема, що мовчки стояв у кутку. Той не відреагував.

 - Я знала, що ти це скажеш, - посміхнулась Лорі. І раптом завмерла, прислухаючись до мана-ефіру. - Що це за дивні еманації з його лабораторії? Що цей дурисвітлик знову там придумав? Треба перевірити.

* * *

Химерологічно вирощена істота висіла над лабораторним столом у повітряних захватах. Її спина була акуратно препарована, і Горін, стоячи поруч, зосереджено видовбував на хребті елементи старшої руни та одразу ж прокреслював їх фіолетово-сріблястою фарбою за допомогою спеціального пензлика. Істоті явно було боляче, вона пробувала смикатись, та стримуюче плетіння тримало на совість. Фарба світилась ритмічно пульсуючим світлом.

Ленмаріель стояв поруч і спостерігав.

 - Ви що це тут робите, вар’яти? - Лоріанхейн швидким кроком увійшла до лабораторії. - Я ж просила - ніяких старших рун у цьому будинку!

 - Ти звідки знаєш, що це старша… - пробубонів Горін, намагаючись не відволікатись від роботи. - А, ну точно, ти ж мій довідник бачила. Не заважай, зараз не можна зупинятись. А то гепне…

 - Воно й так зараз гепне, бовдури! - процідила ельфійка. - Мана-поле сходить з розуму, ви що, не відчуваєте?

 - Дійсно, щось дивне… - пробурмотів Лен, напружуючи магічне чуття. Пульсація фарби стала швидшою. - Зараз рвоне!

 - Всі на вулицю!

* * *

Уся трійця вишикувалась ззовні, немигаючими очима дивлячись на завалений вхід до печери. З вентиляційного отвору валив густий чорний дим.

 - Вітаю, КОЛЕГИ, - в останнє слово Лоріанхейн вклала максимум темноельфійського презирства та іронії. - Якщо ваш експеримент мав на меті позбавити нас житла та всього майна - то він увінчався успіхом!

 - Ну, припустімо, не всього, - заперечив Ленмаріель. - Більшість обладнання мала вціліти. Його можна буде відкопати з-під завалів.

 - І я навіть знаю, - Горін тицьнув в нього пальцем, - хто цим займеться!

 - Гей, ти, взагалі-то, мені допомагав!

 - Я тобі казав, що це дурна ідея!

 - Але ж потім вписався!

 - Ви ще більше тут пошуміть, - спокійно промовила ельфійка. - Щоб сюди точно вся місцева живність збіглась… О, про вовка промовка.

Вовк дійсно вийшов з-за кам’яної гряди. Не просто вовк, а характерний для цього світу стрекововк. Та не один. Уся зграя завітала на пишний бенкет.

 - Гарні песики. Нях-нях, - Лорі стала в бойову стійку, її скімітар з мелодійним дзвоном розсік повітря. - Ходіть до матусі.

Горін без зайвих слів став поруч, взявши навперейми вірний молот.

 - А ти стій позаду, задохлик, - кинув він за спину. - Будеш підтримувати магією.

 - Як побачу задохлика, - рівним голосом відповів Ленмаріель, - одразу ж йому передам. І, до речі, якщо тебе зараз вкусять за твою кам’яну дупу - то хай задохлик тебе і лікує.

 - Та переб’юсь якось без твого лікування, збоченолог. До речі, - дворф озирнувся через плече і мстивим тоном промовив: - Всі твої піддослідні, мабуть, здохли.

 - На вольєрі стояв додатковий захист, тож, боюсь, доведеться тобі обломитись… мій коротконогий друже.

 - Нормальні в мене ноги, дилда-переросток!

Стрекововки не стали чекати, поки їжа з’ясує між собою стосунки, і кинулись вперед. Частина зграї встала на крило, аби заатакувати з неба.

* * *

Після стрекововків були жабомандри, потім знов вовки, навіть одинокий крокобраз приблудився - чи то відбився від прайду, чи просто не знайшов собі лігва на ніч. Потім, нарешті, настала хвилинка затишшя, під час якої вдалося встановити захисний периметр.