(Не)свята трійця

Горін та Лоріанхейн сиділи у кріслах. Вона - в плетеному, він - у кам’яному, зробленому спеціально для нього. Виплітати ще одне, міцніше, крісло Ленмаріель, добре пам’ятаючи свій минулий друїдський досвід, навідріз відмовився, відповівши:  “Вам треба, ви й робіть”.

В кутку стояв голем. Його зробив дворф для допомоги в усіляких простих справах, на рівні “принеси, подай, в дупу йди, не заважай”. На більше механічний помічник все одно не годився - він був занадто примітивним, на нормального не вистачало матеріалів.

 - Шановні колеги, - насмішкувато промовив ельф, виходячи зі своєї лабораторії, - коли ви вже сидите і нічого не робите, то погодуйте хтось звірину. В мене руки в слизі, і відмити це вдасться дуже не скоро.

 - Фе, гидота, - скривилась Лорі. - Я зайнята, не бачиш?

Вона й дійсно була зайнята вкрай важливою справою - робила собі манікюр. Тонкі пальці ельфійки, тримаючи поперемінно два крихітних пензлика - зі сріблястою та блискуче-мідною фарбою - скрупульозно виводили на відполірованих та ідеально підгострених нігтях лівої руки різноманітні символи, а подекуди й цілі мініатюрні сценки.

Ось це схоже на священного павука. А це - кинджал, лезом якого стікають краплі крові. А ось тут, схоже, раб, якого катують… Колись художнє мистецтво було для дівчини просто дозвіллям, аби відволіктись від вивчення чарів, а тепер - стало в нагоді і на практиці. Звісно, вкупі з алхімією, що дозволяла приготувати лак та фарби.

 - Нащо їх годувати? - нерозуміюче спитав дворф. - Ти їх все одно доведеш до смерті своїми… гм, дослідами.

 - Але для моїх “гм, дослідів” вони мені потрібні здоровими та в нормальному стані, - терпляче пояснив Лен. - То зробиш чи ні?

 - В мене ще з кузнею роботи по горло, - відповів Горін, зосереджено пересуваючи символи на рунічній рахівниці. - Зараз закінчу розрахунки, і продовжу працювати.

 - І спальню собі зроби, - зауважила Лорі, продовжуючи займатись нігтями. - Ця кімната не для проживання. А ще… Твоє хропіння заважає мені спати.

 - Ач, які ми ніжні! - уїдливо процідив майстер. - А як не для проживання, то для чого ж?

 - По-перше, сюди сходяться дані від системи стеження, - відповів Ленмаріель, намагаючись очистити руки якимось природним заклинанням. Виходило так собі. - По-друге… ми тут іноді просто відпочиваємо. Лорі, он, книжки свої читає. А я - медитую та розмірковую про вічне.

 - Ага, про вічне, - пирхнула ельфійка. - Про якісь чергові збочення думаєш, не інакше.

 - Та що ж ви мене всі в збочинці записати хочете? - награно обурився химеролог. - До речі, Лорі, потрібно буде замінити датчики.

 - Треба - то йди, міняй, - знизала плечима чарівниця, не відволікаючись від малювання нігтів. - Я он вже раз сходила, що одяг довелось викидати. І сама, до речі, заледве відмилась… За яким милим їх взагалі міняти треба? Все ж працює.

 - Великий Мозок майже готовий, і у зв’язку з цим потрібно переналаштувати всю систему.

 - Що за Великий Мозок? - запитав дворф. - Ще один з твоїх збочених експериментів?

 - О! Добре, що ти спитав, мій низькорослий друже, - почав пояснювати Ленмаріель. - Великий Мозок - це живий мислячий артефакт, який віднині відповідатиме за обробку інформації від нашої системи спостереження. Він може відображати її, себто інформацію, візуально - для цього ми під’єднаємо йому кришталеву кулю та артефакт для створення ілюзій - акустично, для чого я виростив йому цілий набір різноманітних голосових зв’язок, а також самостійно аналізувати дані. Всередині у нього… душа однієї поганої людини, яка в моєму рідному світі колись намагалась мене вбити. Як ви, мабуть, вже здогадались - невдало.

 - Знов магія-шмагія, та ще й чорна, - невдоволено пробурчав Горін. - З ким я зв’язався…

 - Великий Мозок… - задумливо промовила Лоріанхейн. - У нас в Підземеллі є плем’я іллітидів, або просто мозкожерів, як їх називає решта. Так от у них Великий Мозок - це головна тварюка, що контролює всіх і вся. Таку собі назву ти вибрав для своєї штуки.

 - Яка вже є, - ельф знизав плечима. - То що, сходиш, заміниш датчики?

 - Ні, - ельфійка мотнула головою. - Ти що, неуважно мене слухав? В мене запасного одягу більше немає.

 - Лорі, ну будь ласка! Ти ж знаєш, що буде, якщо я піду туди сам! А я потім спробую відчистити твій одяг магією Природи. Плащ же якось відчистити вийшло… хоч і насилу.

 - А ну як не відчиститься? - дівчина прискіпливо подивилась на вимазані в слизі руки ельфа, які він в даний момент намагався очистити тою самою магією Природи. Безуспішно.

 - Тоді ти завжди можеш пошити собі новий.

 - Ага, - глузливо промовила Лорі, - мені ж тут більше зайнятись немає чим, окрім як сидіти цілими днями й вишивати хрестиком… Добре, не дивись на мене, як жриця Ллос на жертву. Поміняю я твої датчики… Але тоді - послуга за послугу. Зроби мені якийсь тримач для алхімічного столу… Ну там, не знаю, руку якусь вирости, яка зможе кріпитися до столешниці і тримати щось на вазі. Мені для дослідів часто треба мати вільні руки, робити все однією - дуже незручно.

 - Нащо тобі якась рука? - здивувався Лен. - У нас, он, голем є.

 - Він мене не слухається, - зітхнула дівчина. - Мабуть, цей нестерпний гномисько його навмисно таким зробив.

 - Я дворфисько… тьху ти, дворф! І я взагалі-то ще тут! І я все чую!

 - А мені начхати, - флегматично відповіла ельфійка, продовжуючи виводити візерунки на нігтях.

 - Я дивлюсь, - зловісно протягнув Горін, - тут когось давненько лозинякою по дупі не періщили!

 - Тілесні покарання, - нудним голосом почала розповідати Лоріанхейн, все-таки відволікшись від манікюру, - не характерні для культури іллітірі. Це варварство більш притаманно усяким недорозвиненим короткоживучим… людям, наприклад. Ну або вам, дворфам.

 - Ага, ага, - закивав головою рунний майстер. - Знаю я, що притаманно вашій… гм, культурі. Раптом що - до Ллос на вівтар! Ну або - ножичком по горлі. А потім - на вівтар.