Гуртом і батька легше бити… і світ досліджувати

 - Я пішла розставляти датчики, - повідомила Лоріанхейн, накидаючи плащ.

Ленмаріель зосереджено над чимось працював за лабораторним столом. Поміж склянок з еліксирами стояла скляна колба, в якій ворушилось щось живе - вигляд цієї субстанції відбивав будь-яке бажання її роздивлятись. Долоні ельфа ритмічно рухались довкола посудини, виплітаючи магічні конструкції.

 - Йди, - відповів він, навіть на мить не відволікаючись від роботи. - Але будь обережна, щоб я тут не переживав за тебе.

 - Ой, це так мииило! - обличчя ельфійки розквітло посмішкою, і одразу ж знов зробилось серйозним. - Насправді ні. Щоб ти - і за когось переймався, окрім себе?

 - Взагалі-то це чистий прагматизм, - відповів Лен, створюючи нове плетіння і розтягуючи  його над колбою. В повітрі, рухаючись колом, ширяли об’єднані хитромудрою в’яззю лісові руни, з них в посудину били крихітні блискавки. - Якщо з тобою щось трапиться, мені в цьому світі буде… трохи скрутно.

 - Гм, з такого боку я на це не дивилась. Але тобі нема чого хвилюватись. Добре, я пішла… дивись не спали тут без мене нічого.

 - Палити - то більше по твоїй частині. Це ж ти в нас алхімік-самоучка… Йди вже, не заважай працювати.

* * *

За минулі кілька місяців печера, де знайшли притулок двоє ельфів, неабияк змінилась. Вона розширилась, перетворившись з просто печери в кілька сполучених між собою кімнат, обзавелася меблями та обладнанням. Звичайна дірка в скелі стала повноцінним житлом і місцем для роботи. Але, про все по порядку.

Для початку Лен допоміг новоявленій компаньйонці остаточно залікувати рану в правому боці. Сама вона цього зробити не могла. Ту частину школи Світла, що відповідає за зцілення, Лорі так і не освоїла, та в цьому, чесно кажучи, не було і сенсу. Світла магія згубно діє на ауру іллітірі, і замість лікування вона ще більше б собі нашкодила.

Темне зцілення, з використанням місцевих тварин, не давало достатньо енергії, щоб затягнути рану з першого разу, а в кілька прийомів це зробити було неможливо. Удари змієбатога не лише ранять тіло - вони лишають сліди і на аурі. Організм запам’ятав свій стан як нормальний і тепер весь час намагався до нього повернутися.

Цілющі еліксири, які використовувались у Підземеллі, можливо, могли б допомогти. Але при собі у ельфійки їх не залишилося, а для того, щоб зварити новий, у цьому світі не було необхідних інгредієнтів. Замість них потрібно було шукати й підбирати замінник, а це вимагало чимало часу.

Ленмаріель при собі цілющих склянок не мав. Просто звик якось обходитись без них…

Зате він володів магією Природи - яку, як вже згадувалось, не любив, та при потребі застосовував. Тож, обстеживши ауру чарівниці спочатку через мана-візор, а потім - діагностичним заклинанням, підібрав підходящий випадку ритуал.

З кристалів, яких Лорі свого часу натягала до печери, зробили накопичувачі для живлення усієї схеми - благо похідний ювелірний набір у неї був при собі. Потім ельфійці довелося кілька годин нерухомо просидіти в магічному колі, яке, власне, й виконувало всю роботу. Але результат був того вартий - від поранення не лишилось і сліду.

На майбутнє, аби уникнути подібних ситуацій, Лен напівжартома-напівсерйозно запропонував їй пройти деякі модифікації організму. Наприклад, приживити шкіру якогось із місцевих ящурів, яка не пробивалася звичайною зброєю… Звісно, цю ідею він висловив не від великого бажання допомогти - це була зайва можливість попрактикуватися в химерології.

Лорі у відповідь пообіцяла приживити йому кількадесят дюймів сталі в районі печінки, і на цьому розмова завершилась.

Розібравшись з нагальними питанням, взялися до роботи.

Першою і, мабуть, найбільшою з проблем стало саме розширення печери. Працювати напряму з каменем, як це робили гноми на батьківщині Ленмаріеля або дуергари та свірфнебліни у рідному світі Лоріанхейн, ніхто з них двох, звісно ж, не вмів. Для цього треба мати певні вроджені вміння - а ними що світлих, що темних ельфів природа обділила.

Будувати руками… ну, це навіть не смішно. І тут навіть не відсутність необхідних інструментів була найбільшою складністю.

Телекінез міг би зарадити - але така робота відняла б силу-силенну часу та енергії.

Магію Землі знали обоє. Але для формування внутрішнього простору самотужки, заклинаннями, в обох було замало досвіду. А от закликати стихійного духа і пояснити йому, що треба зробити - це інша справа.

Зі стихійними закликами Лен свого часу мав справу, але, як згадував він сам - це не було його сильною стороною. Лорі теж вміла, але в неї просто було замало сил, аби прикликати когось серйозного.

До справи підійшли творчо. Накреслили на підлозі схему, утворили разом коло… Але з двох магів, як відомо, коло не створиш, тому в якості третього виступав накопичувач, під’єднаний до спеціального магічного контуру. Така собі міні-версія заклинача, від якої вимагалось просто бути затичкою в бочці - фігурально висловлюючись.

Перший ритуал, як не дивно, був напрочуд успішним… як мінімум на початку. Їм вдалось закликати аж цілого старшого елементаля Землі. Проблема була якраз в тому, що елементаль був старшим. Побачивши, що його в реальність витягнув не шаман, не рунний жрець і навіть, на крайній випадок, не архімаг стихії Землі, а якісь двоє недоучок, мешканець стихійного плану обурився і вирішив як слід покарати нахабних “м’ясних мішків”.

Бійка була феєричною та затятою і зрештою перемістилась за межі печери. Воно, може, й на краще - інакше майбутнє помешкання цілком могло завалитись до біса. І заодно поховати під собою жильців, разом з буйним земляним духом. Він-то потім повернувся б до свого плану, а от вони…