Новий дім

До укриття, як не поспішали, дістались майже затемно.

Печера, яку обрала в якості житла Лоріанхейн, виглядала… як печера. Вхід прикритий кущами і затягнутий плівкою захисного плетіння. Ще одне плетіння - сигнальне. Ленмаріель придивився і з подивом відзначив комбінацію елементів Світла та Хаосу. Перший відповідав, власне, за виявлення незваних гостей, другий - за сигналізацію. Дуже гучну і неприємну.

Всередині було… аскетично. Єдина лежанка - зв’язані докупи гілки місцевих рослин, поверх них - темноельфійський плащ-півафі. Купа якогось каміння в дальньому кутку. От, власне, й все.

Освітлення не було. Втім, в ньому не було й потреби - обидва присутніх добре бачили в темряві.

 - Ну що, високородний, - саркастично промовила Лорі, скидаючи на землю сумку і зброю та займаючи єдине спальне місце. - Розташовуйся, де хочеш. Почувайся як вдома!

Лен хмикнув і дістав з просторової кишені спальник - дещо з похідного приладдя він з дому таки захопив. Ельфійка, що вже заплющила очі, цього не бачила.

Відверто кажучи, Лоріанхейн побоювалась, що вночі новоспечений сусід почне до неї чіплятися, ну або ще щось втне. Воно, звісно, не факт, але… Береженого, як то кажуть, і Ллос береже, а небереженого - конвой на вівтар веде. Тому тримала оголений скімітар поруч, а паралізуюче плетіння - сформованим і наготові. В разі чого - знерухомити клятого збочинця, а потім вірним клинком акуратно й не поспішаючи відділити від його тіла все зайве. Так, виховання в Павучому Домі далося взнаки - там Лорі засвоїла не лише знання з області магії, а й деякі не дуже приємні традиції.

Але - обійшлось. Чи химерологу було не до того, чи то він банально побоювався. Все ж таки і в його світі, судячи з усього, були темні ельфи, і зустріч з ними не судила нічого доброго.

Взагалі, Ленмаріелю дуже й дуже пощастило. Зустрінь він тут типову жительку Підземелля, а особливо - жрицю… Був би сердега вже не жилець. Ну або вона б не була - залежно від того, кому б пощастило більше.

Пізніше Лорі й сама не раз задавалась питанням - чому не доклала трохи зусиль і таки не прибила світлого нахабу? Могла би, крім зброї, застосувати знову магію, спробувати не атакувати в лоб, обдурити ворога ілюзією, зайти зі спини… Притомного бойового досвіду, незважаючи на всі свої фокуси, світляк явно не мав.

Але одразу не прибила - а тепер, коли запросила прибульця в дім (чи те, що можна назвати домом), вже якось і незручно. Навіть у іллітірі не прийнято без причини нападати на гостей.

Прокинувшись (промінь вранішнього сонця проник до печери і бив просто в очі), Ленмаріель прийняв сидяче положення і роззирнувся довкола. Лорі вже не спала - сидячи на лежанці і схрестивши ноги, вона гортала якусь книгу. На сторінках вгадувались елементи плетінь і підписи до них. Витягнувши шию, ельф спробував щось прочитати - та ніц не зрозумів. На відміну від словесного спілкування, де вони якимось чином розуміли одне одного, з писемністю подібний фокус не проходив.

Каміння в кутку виявилось зовсім не камінням, а купою кристалів різної форми та розміру. В променях ранкового сонця вони відсвічували блакитним. Сяяли вони блакитним і в магічному спектрі, щоправда, зовсім слабенько.

 - Ранку, - ельф підвівся зі спальника і потягнувся. - Слухай, а що то там таке?

 - Це? - ельфійка відволіклась від читання і поглянула в куток. - Місцеві самородні кристали. Якщо їх правильно огранити - вийде чудовий накопичувач. Єдина проблема - вони дають паразитні випромінювання, тому на родовищах полюбляють пастись деякі… милі звірятка, що харчуються маною. Доводиться якось аргументувати їм, що мені кристали потрібні більше… - вона погладила руків’я скімітара, даючи зрозуміти, які саме “аргументи” мались на увазі.

 - То ти ще й ювелір? - зацікавився Лен. Свого часу він всерйоз подумував над цим ремеслом - результатом одного з його експериментів був слимак, що відкладав енергоємні кристали, що після обробки могли стати і накопичувачами, і основами для артефактів… так, і кристалами душ також. Але тоді скрупульозна робота з огранкою здалась його творчій натурі занадто нудною, та й заняття магією забирало майже весь вільний час.

 - Та так, вмію дещо, - ельфійка знизала плечима. - У мого наставника зі стихійних чарів був раб-дуергар, що вмів працювати з коштовним камінням. Ну я і вчилась у нього потроху… у вільний час. Не впускати ж було таку можливість?

 - Слухай… - Лен кілька секунд збирався з думками. - В тобі, я бачу, є дослідницька жилка. І тобі так само, як і мені, не чужий інтерес до нових знань. Чому б нам не об’єднати зусилля? Довкола нас, між іншим, цілий новий світ. Цнотливий та незвіданий.

 - Об’єднати зусилля? - Лорі зацікавлено здійняла одну брову.

 - Ну, так, - ельф потиснув плечима. - А що ще робити? Повернутися додому я звідси не зможу - через збій в ритуалі мене закинуло не в той світ, а координат цього я, на жаль, не знаю. Та й сенсу нема повертатися… Ти, я так розумію, в аналогічній ситуації. Ні, звісно, - він лукаво посміхнувся, - є ще дещо, чим могли б зайнятися чоловік та жінка у світі, де, крім них, жодної розумної істоти…

 - Навіть не мрій! - з презирливою посмішкою відповіла чарівниця.

 - Жорстокий світ, - з удаваним сумом зітхнув Ленмаріель. - Не щастить мені в коханні… Може, хоч в смерті пощастить?

 - Тобі? - Лорі зміряла його скептичним поглядом. - Якщо в цьому світі є Інферно, то ти там будеш першим і найповажнішим клієнтом. Тобі, либонь, вже й котел персональний там наготували…

 - Зла ти, - констатував очевидне химеролог. - То що стосовно моєї пропозиції?

 - Я не розумію, що і чим ти зібрався тут досліджувати? Я, припустімо, встигла взяти з собою дещо з дому. Але ж ти - голий-босий…

 - Ну, як сказати, - ельф пірнув рукою в просторову кишеню і дістав звідти мана-візор - набір моноклів з лінзами, що давали змогу бачити в різних магічних спектрах. - Ось, бачиш? - він сховав прилад назад. - Тепер не бачиш, - трохи по-хлоп’ячому, даремні витрати мани - але йому чогось закортіло підколоти співрозмовницю.