Глава 25 Перепона

Курт та Вітер ще близько години ретельно обстежували рівень, помітивши з десяток мін, розставлених здебільшого поміж вузьких коридорів та повалених стелажів. Зупинившись поруч глухої стіни, капітан поглянув на комунікатор звітуючи про успішне дослідження обраної локації.

— Перший рівень чистий, — полегшено зітхнув Вітер. — Просунутись далі у цій місцині не вдасться.

Вітер мав рацію. З одного боку напарники впиралися у крайню стіну правого крила, інше ж лишалося безнадійно захаращеним різноманітним важким брухтом й перекривало шлях до центрального входу комплексу.

— Вони збираються вкладати до Безодні мільярди, натомість купка мародерів озброєних відлунням минулої епохи ладна вільно зайти сюди крізь дірку в паркані! — не міг вгамуватися Курт.

— Мародери це свого роду лакмусовий папірець, — несподівано озвався Вітер. — Спостережні дрони відпрацьовують як слід й бачать усіх, хто в той чи інший спосіб намагається потрапити до цих стін. 

— Навіщо дозволяти цивільним вільно мандрувати комплексом, а потім жалітися на те, що хтось псує зв'язок та не дає робітникам безпечно поновити роботу?! — розмірковував в голос Курт.

— Зв'язок та решта перепон для відновлення не справа рук випадкових шукачів наживи, — продовжив Вітер. — Зі штабу слідкують за усіма, хто занурюється до Безодні. На жаль лише допоки ті увійду до ліфтової кабіни. Це єдиний відомий нам вхід та відповідно шлях для повернення, отже усі хто пірнає до Безодні рано чи пізно мають вийти з тих самих дверей. Але ніколи не виходять і це показник того, що на теренах Безодні досі чатує смертельна небезпека.

Курт посміхнувся. Причин, аби не повернутися з глибини було чимало. До прикладу ті самі міни, чи раптовий обвал нестійких конструкцій. Зрештою мародери мали шанс відшукати інший шлях, або обмежитись лише першим рівнем, втім це не могло гарантувати набуття комплексом загальної безпеки.

— Якщо зацікавлені особи так полюбляють спостереження за піддослідними щурами, чому не вживити чіп такому собі досвідченому сталкерові й дозволити нишпорити на офіційних засадах? — припустив Курт.

— Я чув, що свого часу й ваша теорія була застосована у стінах Безодні, — відповів капітан. — Усі хто мав намір понишпорити - отримали таку нагоду й більше їх ніхто не бачив. Щодо пропозицій вживити чіп пересічному мародерові - гадаю це не ліпший варіант.

— Чому? — коротко запитав Курт.

— Бо такий суб'єкт має набагато більше шансів загинути через калюжу. Послуги спецпризначенця й колишнього бойового офіцера мають хоча б примарний відсоток на успіх, — багатозначно мовив Вітер, даючи зрозуміти свій натяк.

Далі йшли мовчки. Попри відсутність живої сили на території сектора розслаблятися було не можна. На зворотному шляху напарникам трапились ще кілька мін, які оминули прискіпливе око під час першого огляду й декілька стелажів, котрі завдячуючи невідомій вібрації звалилися поруч гостей Безодні та ледь не призвели до випадкового детонування. 

У містику Курт не вірив, а неприємності у вигляді підступної діри навпроти входу та хитких конструкцій пояснював аварійним станом локації. Щодо мін - за офіційної версії, що її розповів Вітер це було ініціативою поверхні, аби відвадити масовий потік мародерів, втім подібне трактування йшло всупереч логіці.

З одного боку комплекс воліють повернути до життя, але водночас доволі рясно вкривають хоча й не надто потужними та в будь-якому випадку бойовими мінами, які ладні завдавати додаткових руйнацій. Як виявилося зацікавлені особи у вищих ланках керівництва і самі мають власний інтерес у вільному пересуванні мародерів й тому вбивати своїх «піддослідних» здається відверто дивним заняттям.

— Подейкують, що на глибинних рівнях Безодні є щось значно сильніше й небезпечніше за мародерів, — несподівано мовив Вітер, зупиняючись навпроти ще одної ліфтової кабіни. — Згідно з чутками міни встановленні задля того, аби це щось зайвий раз не пересувалось рівнями.

— Полювання на привидів? — іронічно мовив Курт.

— Свого роду, — погодився Вітер. — Але зазвичай на полювання виходять саме вони…

Подібні розповіді викликали у Курта легку посмішку. Втім усі загадкові чутки, які за довгі роки оповили собою ці стіни на думку Олександра робили їхнє із Вітром завдання особливим, вирізняючи з поміж інших подібних операцій. З рештою чутки залишалися чутками, а справа не дозволяла зволікати. 

Курт зупинився поряд з ліфтом й разом із капітаном споглядав на вкриті чорною кіптявою двері. За відсутності мапи, що була завантажена до комунікатора Вітра, навряд вдалося самотужки відшукати це місце. Підхід до кабіни було захаращено покрученим залізяччям на зразок невеликого протитанкового їжака, проєктувальник якого судячи з усього геть не товаришував із симетрією. 

Вітер обережно підійшов до загадкової конструкції й присівши розпочав обстежувати її на предмет ймовірних сюрпризів. Відсувати дивну перепону не квапився і Курт, пригадавши курс, що свого часу відслухав у військовій академії. Молодий, втім досвідчений викладач, який спеціалізувався на виявлені підозрілих, небезпечних предметів завжди наголошував щодо уваги до речей, що здаються природними для свого місця перебування.

До прикладу колода посеред лісової дороги, повалене дерево, або похилений кущ навряд здадуться підозрілими цивільному, котрий, як і більшість людей асоціює подібні декорації з лісовою природою. На це зазвичай і йде розрахунок при закладанні вибухонебезпечних пристроїв.

Залізяччя, що наразі стало перепоною закривши собою вхід до ліфтової кабіни також відповідало навколишній атмосфері часткової руйнації та безладу. Затримувати когось подібним методом виглядало недоречним, адже за бажанням посунути схожу конструкцію можливо було й самотужки, але у випадкову появу залізного «перекотиполя» ані Курт, ні Вітер не вірили.

— Він під напругою, — оголосив свій вердикт капітан підводячись та розправляючи спину.

— Дріт не завжди означає струм, але в будь-якому разі я б не чіпав навіть, якщо він ні до чого не під'єднаний. З дитинства привчили, — відповів Курт також зауваживши ледь помітний кабель, що примикав до однієї з масивних «голок».