Тринадцята Година Дуату

Глава 2. Сорок третій уламок

Західний берег Нілу, поблизу Дейр-ель-Медіни. 30 жовтня 2026 року.

У списку значилося сорок три уламки. На столі лежало сорок два, а Фаріда стверджувала, що вчора їх було сорок чотири.

Лейла вирішила почати з того, що довіряти нікому не буде. Особливо собі: напередодні вона працювала до восьмої вечора, пропустила обід і двічі записала той самий номер коробки.

— Перерахуй ще раз, — попросила вона.

Фаріда повільно відклала олівець.

— Я вже рахувала.

— Ти рахувала, коли вони лежали в лотках. Я прошу перерахувати за номерами.

— А різниця?

— Між сорока двома й сорока трьома? Один уламок.

— Дуже смішно.

Фаріда не мала звички ображатися на жарти, але зараз у неї боліла голова. Ще дорогою вона повідомила, що всю ніч у сусідів грала музика, а о п'ятій ранку їхній кіт скинув на підлогу горщик із базиліком. Кіт був її власний, хоча винуватими вона чомусь вважала сусідів.

Лейла відсунула стілець і присіла перед нижньою полицею металевого стелажа. Пластикові контейнери стояли в два ряди, на кожному — паперова етикетка з номером знахідки, місцем і роком виявлення. Частина написів була зроблена старою рукою, ще до появи електронного реєстру. Решту надрукували торік.

Один контейнер стояв перевернутий етикеткою до стіни.

Лейла витягла його.

— Це хто так поставив?

— Мабуть, ти.

— Я б запам'ятала.

— Ти вчора не пам'ятала, де залишила телефон. Він був у тебе в руці.

З цим сперечатися не мало сенсу.

Робоча кімната містилася в невеликій будівлі на західному березі Нілу. Дві суміжні кімнати займав архів, третю переобладнали для фотографування знахідок. На подвір'ї стояли баки з водою, запасні столи, ящики з інструментами й старий холодильник, який давно перестав охолоджувати, зате чудово тримав на собі пил.

Польовий сезон ще не почався. Основна група мала зібратися наступного тижня, а Лейла, Фаріда й двоє технічних працівників готували матеріали попередніх досліджень.

Робота, яку всі відкладали на потім.

Цього «потім» завжди наставало несподівано багато.

Лейла відкрила контейнер.

Усередині лежали два невеликі вапнякові уламки, кожен у власному захисному ложементі. Номери на внутрішніх етикетках збігалися з інвентарним списком.

Вона перевірила обидва, поставила контейнер назад і зробила позначку в журналі.

— Тут усе правильно.

— Я ж казала.

— Ти казала, що їх сорок чотири.

— Я могла помилитися в числі, але не в місці.

Лейла подивилася на неї поверх окулярів.

— Фарідо, це навіть для тебе дуже смілива думка.

Вони повернулися до столу.

Сорок два уламки були переважно дрібними, нецікавими для сторонньої людини шматочками вапняку. На одних залишалися фрагменти чорного або червоного письма, на інших — пробні малюнки. Декілька містили лише лінії й плями, які могли належати незавершеним зображенням.

Саме такі предмети Лейла любила найбільше.

Великі розписи царських гробниць справляли враження навіть на людей, які нічого не знали про Стародавній Єгипет. Перед ними зупинялися туристи, гіди підвищували голос, фотографи шукали правильний кут. Кожен бачив богів, фараонів, Сонце, човни й дивовижних істот.

А от дрібний уламок, на якому хтось три тисячі років тому намалював півголови осла або записав, скільки днів не виходив на роботу сусід, не викликав такого захвату.

Зате міг розповісти про людину значно більше.

Лейла перевіряла походження кожної знахідки. Деякі предмети походили з добре задокументованих розкопок, інші потрапили до старих дослідницьких колекцій із неточними позначеннями. Тепер їх потрібно було зіставити з польовими журналами, фотографіями та попередніми описами, перш ніж використовувати в публікаціях.

Найскладнішими були предмети з однаковими або переплутаними номерами.

У каталозі один запис легко перетворювався на два предмети. А два різні уламки — на один, якщо хтось колись поспішав.

Лейла працювала над цим уже третій тиждень.

Від власного імені їй залишалося тільки дивуватися, скільки терпіння може вимагати археологія.

У дитинстві вона думала, що археологи знаходять скарби.

Батько тоді казав, що вона вибрала хорошу професію: знайде золото, купить їм велику квартиру в Каїрі й нарешті переконає матір викинути старий сервант.

Сервант досі стояв у їхній квартирі.

Золота Лейла так і не знайшла.

Батько помер п'ять років тому, а матір тепер охоче розповідала знайомим, що її донька працює серед гробниць фараонів. Вона ніколи не уточнювала, що більшу частину робочого дня донька проводить над таблицями, фотографіями й коробками з кам'яними уламками.

Лейла не виправляла її.

***

Об одинадцятій причина зникнення сорок третього уламка знайшлася.

У старому паперовому журналі один предмет записали двічі: спочатку під номером 21, а після перенесення в інший контейнер — як 21а. Коли відомості оцифровували, обидва записи залишилися в базі як окремі одиниці.

Фаріда переможно вдарила олівцем по столу.

— От! Я ж казала, що нічого не зникло.

— Ти казала, що було сорок чотири.

— Перестань псувати гарний момент.

Лейла викреслила зайвий рядок у робочому списку, зробила пояснення в журналі й відкрила наступну коробку.

— Зараз дванадцять хвилин на чай.

— П'ятнадцять.

— Десять.

— Лейло!

— Тоді дванадцять.

Фаріда подивилася на неї з повагою.

— І після цього ти кажеш, що не вмієш керувати людьми.

Вони ще сміялися, коли до кімнати зайшов доктор Самір.

Він був невисокий, завжди трохи згорблений через стару травму спини й мав звичку поправляти окуляри одним пальцем. Університетська робота навчила його не дивуватися нічому, окрім неправильно заповнених документів.

Зараз він тримав у руці телефон.

— Нам потрібні матеріали для презентації.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше