Глава 27

Сьогодні дев'яте Сірані, і я та мої віри відправляємося в подорож за короною. В цей момент ми саме сідаємо на саврів, та вирушаємо в подорож, кожен з нас вдягнений в одяг тих самих кольорів, яких ми обрали й саврів, тож все має дуже гарний вигляд. І ми прощаємося з жителями замку та вирушаємо за межі замкової території.

Ми їдемо просто на захід князівства Дхіраґоні. Але спершу ми повинні виїхавши з замку проїхати через Зенідо - столицю Дхіраґоні, на краю якого і знаходиться замок Дараявауша. Із Зенідо ми виїхали десь через годину, адже воно велике, найбільше місто в князівстві. Далі ми скачемо на саврах ще близько години через поля, що починаються одразу за Зенідо, а потім вже виїжджаємо в ліс. І через ліс ми будемо скакати, аж до вечора поки з нього не виїдемо до містечка, що знаходиться з краю цього лісу, і називається Ронґ, в ньому ми й зупинимося в гостиниці на ніч.

Але поки що ми ще їдемо через ліс, тут дуже красиво: ростуть красиві старі та молоді дерева, багато з яких, в основному старих, вкриті зеленим яскравим мохом. А деякі дерева, напевно їм багато сотень років, настільки старі, що їхні стовбури можуть досягати півтора - два метри в діаметрі, а в висоту напевно двадцять п'ять - тридцять п'ять метрів. Також тут співало багато різних птахів, але побачити їх було не легко, адже щойно вони чули, що ми наближаємося, то замовкли, а як тільки трошки від'їжджали, то вони продовжували співати.

Насолоджувалася цим не тільки я, але й мої віри. По них було видно, що їм подобається, особливо я думаю, що це через те, що вони весь час займалися княжими справами, а поїхати подорожувати, просто верхи в них майже не було часу.

Години через три нашої мандрівки по лісу, ми зупинилися на одній лісовій галявині, щоб перепочити від скакання на саврах, а також для того, щоб пообідати. Сама галявина, теж була неймовірної краси, вона вся вкрита мохом, тож ми просто на нього посідали та полягали, а також в певних місцях росли прекрасні квіти, що мають назву валарха. Своєю будовою валарха схожа на ряст, але її квіти відповідно до яскравого лісу, також дуже яскраві, і певні кольори квітів є неначе неонові, тож ця галявина доволі яскрава та різнобарвна.

Після того як ми пообідали, ми поїхали далі, і вже ввечері, на заході солейла, ми в'їжджали в Ронґ. Хоча вже й була доволі пізня година, але в місті було досить жваво. Тим часом ми поїхали до найкращої гостиниці Ронґа, і там зупинилися на ніч, але перед тим як іти до кімнат, ми вирішили повечеряти, та замовили собі різні страви. Під час вечері ми помітили як одна група чоловіків за нами спостерігала, але ми вирішили їх не чіпати, адже нічого поганого вони цим не робили. Потім ми пішли до кімнат, та лягли спати.

Наступні пару днів пройшли практично так само, як і перший день нашої подорожі: ми проїжджали поля, міста, ліса та села. Поки на четвертий день нашої мандрівки, тобто дванадцятого Сірані, десь через пару годин нашої поїздки верхи, на нас не напали. Частина з нападників була тими чоловіками, що за нами спостерігали в гостиниці. Щойно на нас напали, Дараявауш подивився на Рімаса та Сольвейга, показав на мене та кивнув в сторону ліса, тож вони схопили мене попід руки, і ми разом побігли в ліс.

По лісу ми бігли, хвилин сорок - годину аж поки не прибігли на одну галявину, на якій росли дуже красиві та цікаві квіти, схожі на сон-траву. Адже сама рослина в цілому мала вигляд, неначе вона повністю вкрита інеєм, який був повністю перламутровим та мав різні відтінки від білого до бузкового, світло блакитного та м'ятного. І цей перламутровий пилок цих квітів літав у повітрі, виникало враження, ніби ми знаходимося серед блискіток, що падають на нас, вони потрапили нам в носа, поки ми дихали. Раптом Сольвейг вигукнув:

- Та це ж феа айслин. Нам потрібно якомога швидше покинути цю галявину. Пилок цих квітів діє двома способами: перший - як снодійне, а другий - як збуджувальний засіб.

І ми швидко побігли якомога далі від тієї галявини, але пилку цих квітів ми вже надихалися, і вони подіяли на нас як афродизіак. Добре, що не як снодійне, інакше ми могли б заснути на тій галявині, і спати так до смерті, або поки нас не знайшли б і винісши з галявини, можливо б, врятували, якби теж там не заснули.

Першими ефект їхнього впливу відчули Рімас та Сольвейг, ще на галявині з феа айслин, а через декілька хвилин і я. Від галявини ми бігли хвилин п'ять та зупинилися, бандити нас ще пів години тому перестали переслідувати, тому ми вирішили далі не бігти, до того ж ми почали відчувати дуже сильне збудження, якщо спочатку це було майже не помітно, то чим далі, тим воно ставало все сильнішим. Але я все ж таки хотіла запитати Сольвейга:

- Сольвейге, чому ти не сказав одразу, що нам потрібно тікати від тих квітів?

- Я спочатку навіть не зрозумів, що то були за квіти, лише коли я почав збуджуватися без причини, я згадав, що є такі квіти як феа айслин. А не згадав я їх тому, що вони дуже рідкісні, їх винищують, одним хочеться їх використовувати як снодійні та збудники, а інші бояться їхнього впливу, тож нищать просто для того, щоб їх не стало. Те, що ми потрапили на галявину, де так багато феа айслин, просто неймовірно. - і щойно він замовк, заговорив Рімас:

- Еріко, я думаю ці квіти вплинули не лише на нас, але й на тебе. Тож...

- Тож ви хочете зменшити ваше збудження?

- Так. - відповіли вони одночасно. І я пішла в їхні обійми, адже і сама відчувала сильний потяг до них.

Не зважаючи на те, що ми були в лісі, дія пилку феа айслин не відпускала нас до опівночі. Ми кохалися просто посеред лісу, добре що там де ми були був гарний та м'який мох, тож ми ніщо собі не подряпали, і навіть не вимазали, оскільки мох також був досить чистим. За весь цей час ми досить сильно втомилися, спочатку бігли близько години, а потім ще дія перламутрового пилку на нас відзначилася. Як добре, що Сольвейг згадав, що то були за квіти, я навіть боюся уявити що б з нами було, якби ми не втекли звідти, адже дія афродизіаку, яким ми дихали лише декілька хвилин, продовжувалася аж до опівночі. Я навіть розумію тих, хто знищував феа айслин, через свій страх потрапити під їхній вплив. Але після цього всього ми досить швидко заснули, бо були знесиленими.