Глава 25

Крізь сон я відчула як мене підняли на руки, і від цього почала прокидатися. Відкривши очі, я побачила, що мене на руках несе Маркел. А потім знову провалилася в сон.

Прокинулася насКрізьтупного разу я вже в ліжку. Поки я спала мені снилися ще інші фрагменти життя моїх предків.

В кожному світі ми проходимо церемонію укладання шлюбу за правилами світу, в якому ми живемо. Але фактично можна обходитися і без неї, адже віром та віріною ми стаємо лише тоді, коли в нас відбулася перша шлюбна ніч. Розлучень в таких як я бути не може, адже до кінця життя ми пов'язані зі своїми вірами. Лише якщо помруть мої віри я стану від них вільною, і так всі в нашому роді. Але не всі можуть пережити смерть хоча б одного свого віра, і не померти слідом за ним, звичайно якщо вірів багато смерть половини з них пережити не так вже й важко, але далі жити дедалі складніше.

В моєму роді лише дванадцять осіб пережило смерть всіх своїх вірів та вірін. Звичайно перша пара це ті кого створив Творець, вони досі живі обоє. Ті, хто пережили смерть своїх пар живуть далі вічно, вони стають неначе наглядачі для всіх своїх потомків. Але їхнє серце немов замерзає, і вони майже нічого не відчувають. Хоча, наші пари живуть дещо довше ніж звичайні представники їхніх рас.

Є ще один момент: потрапивши в котрийсь зі світів, і зустрівши в ньому свої пари ми не можемо покинути той світ. Нам з нього не вирватися, лише, якщо ми переживемо смерть всіх своїх пар, ми можемо подорожувати в будь-який зі світів, винятком є лише світ в якому народилися, звичайно це не стосується тих, хто зашився правити у світі свого народження, але зазвичай це вже нікого не цікавить. Втративши всіх тих кого любили наше серце більше не може відчувати нічого, і нам це стає не цікаво, але і померти ми вже не можемо, та й не хочемо, адже нам байдуже до всього. Тому я сподіваюся, що втративши всіх своїх вірів я теж загину, а не житиму з крижаним серцем, тим паче, що зараз я по своїй суті є вогнем.

Хоча ще на самому початку наш Творець нас про це попередив, і сказав, що після смерті наших пар ми або помремо, або наші серця заледеніють, тому ми повинні берегти своїх вірів та вірін. Але також він сказав, що серце можна і розморозити, але він не сказав як, лише те, що мало з нас переживуть смерть своїх пар, і матимуть крижане серце. Ще менше знайдеться тих чиї серця спробують розморозити, і практично нікого в кого це вдалося б. І він навіть не хотів пояснювати як це зробити, сказав, що навіть якщо скаже, то це практично не можливо. Тому, якщо в когось і вийде розморозити серце, то лише випадково, та й тих, в кого крижане серце, не цікавитиме спроба його розморозити, вони просто будуть апатичними до багатьох речей.

В моєму роді є певна періодичність тих, хто переживає всіх своїх вірів. З кожним разом кількість поколінь тих хто залишив життя вслід за вірами збільшується. Але проблема в тому, що ця прогресія розриву між особами з заледенілими серцями, вказує на те, що наступною буду я.

Що ж досить згадувати сни спогади, потрібно готуватися до балу. А потім дізнатися більше про правління Пульхерії, і якщо воно мені не сподобається, то потрібно буде дістати корону мого роду в цьому світі. Адже багатьом моїм дітям доведеться жити в цьому світі, і якщо я можу багато що змінити, то чому б це не зробити, особливо, якщо в деяких питаннях Пульхерія поводиться занадто деспотично з народом Шиоффи. Особливо тепер, коли я дізналася, що кхосани спочатку не повинні були розкланюватися перед емепелою, принаймні на одинці, адже вони були приблизно рівні за статусом. Кхосани також мають свої роди, які вже довгий період не перериваються, і мають свої особливості, без яких влада імператорського роду не була б такою міцною. Якби кхосани захотіли об'єднавшись вони могли б легко позбавити влади імператорський рід, і кожен керував би далі лише своїм князівством. А імператорській династії жодна б магія не допомогла б втримати владу.

Вставши я за звичаєм підійшла до дзеркала, тепер моє волосся повністю червоне зі спалахами вогню, як знак того, що вогонь в мені дуже сильний.

Через декілька хвилин до кімнати увійшли троє моїх вірів-арахнидів. Крисандей тримав в руках тацю з їжею, а заговорив зі мною Ейнар:

- Оскільки ми ваші віри, Еріко, то ми повинні, і будемо за вами доглядати, вдягати, збирати на різні урочистості, свята та події, а також і в повсякденному житті. Ми не допустимо, щоб хтось зі слуг бачив вас так, як можуть бачити вас лише ваші віри. До того ж нас доволі багато, тому буде легко не допускати, щоб вас одягали слуги.

Мені здалося, чи в його промові відчувалися ревнощі? Але хоч би що там було, але це гарна ідея, адже мої віри не можуть зробити мені лихо, на відміну від слуг, і мої наступні слова сказали їм про те, що я з ними згідна:

- Це чудова ідея, Ейнаре, особливо, якщо ви самі цього хочете. Адже слуги вони такі мінливі, сьогодні вірні, а завтра можуть зрадити, варто лише пообіцяти те, що вони хочуть, або просто погрозити.

Далі вони полегшено видихнули, і продовжив говорити зі мною і далі Ейнар:

- Ми раді, що ти з нами згідна. До того ж ми поговорили щодо цього питання, з твоїми іншими вірами, і вони всі підтримали нашу пропозицію.

- Чудово!

Потім я поїла, та мої віри мене одягнули, та повели до зали, де з нашим приходом почалося святкування початку нашого шлюбу.

Сьогодні я вдосталь натанцювалася, багато з ким спілкувалася, та й загалом досить таки інформаційно. Адже я за всіма спостерігала, дивилася, хто та як себе поводить, прислухалася, про що говорить. Але так продовжувалося до певного моменту, приблизно через три години після початку, до мене підійшла одна особа, з якою я ще не була знайома, але її вбрання було дорожче ніж вбрання кхосан. В руках же вона тримала два бокали з червоною рідиною.