Глава 2

Прокинулася я на м'якому ліжку, наді мною червоний балдахін. Подивилася навколо себе, я знаходжуся в великій гарній кімнаті, приблизно п'ятдесят квадратних метрів, ліжко знаходиться на підвищенні. Взагалі, кімната дуже схожа на таку, які показують в історичних китайських серіалах, але виглядає більш сучасною, тут також є балкон. Також я оглянула себе знаходжуся я у своєму одязі, тільки пальто та чобітки з мене зняті.

Тільки я вирішила встати з ліжка, як двері в кімнату відкрилися, і сюди ввійшов чоловік років двадцяти п'яти. Його зріст десь близько двох метрів, має червоне довге волосся, заплетене в косу, жовто-коричневі очі з вертикальними зіницями. Він має прямий, грецький ніс, губи не тонкі, але й не великі, а досить таки звичайні. Тіло в нього спортивне, має він гарні м'язи, але добре, що не перекачаний. Одягнений він у чорні чоботи, чорні штани та червону сорочку з довгими рукавами, а також поверх одягнена чорна жилетка, яка містить на собі червоні, на вигляд, дорогоцінні камені.

У мене він викликав двоякі відчуття, сам по собі чоловік цікавий, та для нашого світу дещо незвичайний, йдучи вулицею таких не зустрінеш. По-перше, його волосся, зараз, якщо чоловіки його і фарбують, то до попереку не відрощують, або якщо відрощують, то не фарбують, а в нього на вигляд і те й інше. По-друге, його одяг він досить сучасний, але тут питання викликає жилетка, яка має на собі червоні, блискучі камені. І разом, якщо ще згадати де я опинилася перед запаморочення, якщо звісно мені не привидівся зелений пейзаж, то в моїй голові виникає питання: "А я досі на Землі?" Що ж, зараз буду в нього все і дізнаватися.

- Доброго дня. А ви хто? І де я знаходжуся?

- Світлого таґо. Я - Дараявауш науа Таракона, князь драконів. Знаходишся ти в моєму замку, в князівстві Дхіраґоні. А тепер, як тебе звати, звідки ти? І я правильно зрозумів, що ти з іншого світу? І не бреши, я дізнаюся, якщо ти мені збрешеш. - Отже, все-таки я в іншому світі.

- Мене звати Еріка Лелафо. І так, я з іншого світу з планети Земля. Я зможу повернутися туди, або хоча б звістку батькам відправити? - після моїх слів Дараявауш тяжко зітхнув і відповів.

- Ні, востаннє портали в інші світи відкривалися ще при попередній правлячій династії, до речі, назва їхнього роду була здається теж така як і у тебе, чи схожа. Я ж правильно зрозумів, що Еріка - це твоє ім'я, а Лелафо назва твого роду? - у відповідь на його питання я лише кивнула, а він продовжив мовити далі. - Тому портал в інший світ ніхто зараз не знає як відкрити, і не зможе тобі з цим допомогти. А от звістку відправити можна при одному ритуалі, якщо звертатися до рідної крові. - Він трішки подумав, а потім запитав - До речі, скільки тобі років?

- Сімнадцять років.

- То ти ще зовсім дитина, хоча на вигляд ти досить доросла. - і так сумно він це сказав, що йому навіть поспівчувати захотілося.

- Взагалі-то я не дитина, через рік мені виповнюється вісімнадцять, і я буду повнолітньою. І якщо ви вирішили, що я ще мала, то в скільки років у вас настає повноліття? І якщо я не можу повернутися додому, мені потрібно дізнатися все про ваш світ. І я вмію гарно малювати, можу писати картини: портрети, пейзажі, натюрморти. А також розписувати різні предмети. - я дуже хвилююся за своє майбутнє, адже я в цьому світі ніхто, в мене немає ані родичів, ані друзів. А ще я нічого не знаю про цю планету та її жителів, і життя на ній. Та що й казати я навіть не знаю як вона називається.

- Повноліття у нас настає в тридцять шість років. А за інше не хвилюйся, я знайду тобі вчителів, чогось навчу сам. І звертайся до мене на ти.

- Але навіщо вам це потрібно?- я була дуже здивована його пропозиції, адже ніхто і ніколи ніщо не робить просто так.

- Розумієш, - зам'явся Дараявауш, - у нашому світі є істинні пари, і ти моя обінрін, а я твій окунрін. У парку мого роду є одне місце через, яке істоти можуть потрапити в інший світ, і наш рід його охороняє. Коли я побачив, що там щось засвітилося, я вирішив перевірити, що це. Прийшовши я побачив, як ти лежиш на траві, і в той же момент зрозумів, що ти моя. А потім переніс тебе в сусідні з моїми покої. До речі, тобі подобаються?

- Так, дуже гарна кімната.

- І так! Як ти опинилася на галявині в саду?

- Там вдома в мене було день народження, мені виповнилося сімнадцять. Але коли я їхала до коледжу зламалася машина саме біля лісу, і мені захотілося в ньому прогулятися, ну я й пішла по ньому гуляти. Ходила в лісі годин чотири доки десь о тринадцятій годині вийшла на галявину, навколо якої чітко по колу ростуть тринадцять сосен. Я встала в центрі галявини обличчям до сонця, воно було саме в найвищій точці для зими. Раптом все засвітилося і я опинилася посередині зеленої галявини, хоча до того лежав сніг. І здається мені, годинник показував тринадцять годин тринадцять хвилин, до того ж це була п'ятниця тринадцяте. Просто, мабуть, так співпали дата, місце, час та мій день народження, так сказати подарунок Всесвіту. - тепер, коли я розповіла все, що зі мною сталося, події виглядають, ще дивніше. Я ще трішки промовчала і вирішила запитати. - А що таке таґо? - побачивши на його обличчі нерозуміння суті мого запитання, пояснила - Ну коли ти вітався ти сказав: "Світлого таґо", так що значить таґо?

Він підійшов до вікна та й сказав.

- Підійди сюди, до мене. - взувши свої чобітки, що стояли біля ліжка, я підійшла до Дараявауша. Він показав на двір, де був сад, було світло, та й промовив. - Зараз надворі світло - це таґо, а коли буде темно, то - нокте. А зараз давай поїмо, а потім ми обговоримо все інше. Ти ж голодна?