Глава 1

Мене звати Еріка, Еріка Лелафо. Моя історія почалася о тринадцятій годині тринадцятій хвилині, тринадцятого грудня дві тисячі другого року, це була п'ятниця, я народилася в той день. Цей день був гарним, надворі лежали гори снігу, на небі світило сонце. Сьогодні знову п'ятниця тринадцяте, надворі така ж гарна погода як і в день, коли я народилася, і сьогодні мені виповнюється сімнадцять років. У мене є відчуття, що ця п'ятниця принесе в моє життя щось незвичайне, особливе та неймовірне. Також на Землі п'ятниця тринадцяте вважається поганим днем, деякі люди його бояться, а деякі не люблять, іншим просто все рівно. Але мені завжди подобалася п'ятниця тринадцяте, оскільки в цей день мені завжди щастило, і цього дня я народилася.

Але трохи про моє життя. В ранньому дитинстві я ходила до дитячого садочка, в цей період я дуже любила малювати, і мріяла стати відомою художницею. Коли я пішла до школи, то починаючи з першого класу я сім років займалася петриківським розписом. В четвертому класі ходила на комп'ютерну графіку, з п'ятого по дев'ятий клас займалася професійно малюванням. Після закінчення дев'ятого класу вступила до коледжу вчитися на художницю. Зараз я навчаюся на другому курсі. Також трохи менше ніж рік тому я захопилася читанням різних книг.

Також хочу описати вам свою зовнішність. Я маю темно-каштанове, майже, чорне і трішки хвилясте волосся, карі очі з густими чорними віями. Акуратний маленький носик. Трішки пухкенькі губки. Груди третього розміру, округлі стегна. І мій зріст невеликий, усього лише сто п'ятдесят шість сантиметрів.

Сім'я в мене любляча, є мама, тато та молодша сестра, з якою ми любимо сперечатися та грати разом. Але іноді моя сестра мене настільки дратує, що я починаю її тихо ненавидіти, і думати  наскільки, моє життя було б простіше без неї, але все одно продовжую її любити. Також в мене є бабуся і дідусь, дві тітки та дядько, та інші далекі родичі з якими ми майже не спілкуємося.

Але ця історія тільки про мене і почалася вона в мій перший день народження, тоді, коли я народилася, адже числа співпали дуже гарно. Сьогодні мені виповнюється сімнадцять років. Але не зважаючи на день народження, я йду до коледжу, щоправда, на другу пару, оскільки першої в нас сьогодні немає. По дорозі з Борисполя до Києва зламалася машина, саме біля зупинки Лісництво, на якій є лише вихід до лісу.

Зараз зима, навколо сніг, та температура повітря п'ять градусів морозу, а мене потягнуло до лісу. Я не змогла протистояти бажанню прогулятися в лісі. І з думками що якщо мене не буде один день в коледжі нічого не станеться. Чай та їжа в мене з собою є. І далі я пішла гуляти по лісу.

І ось я ходжу, гуляю погода гарна не зважаючи на температуру повітря світить сонце, навколо гарний білий іскристий сніг, в мене чудовий настрій. І ось десь о тринадцятій годині я виходжу на галявину навколо якої виросло рівне та гарне коло з тринадцяти сосен. Сонце саме знаходиться в найвищій точці, для цієї пори року, на небі. І тут я вирішила стати в центрі цієї галявини обличчям до сонця. Раптом від кожної сосни та сонця до мене простягнулося по променю світла, і мене відірвало від землі, як мені здалося не дуже високо, сантиметрів на тридцять, максимум сорок. Декілька секунд, я навіть зрозуміти нічого не встигла, як опинилися на такій самій галявині тільки без снігу, і сонце чітко наді мною. Це так мене приголомшило, що я втратила свідомість, хоча раніше ніколи в мене навіть запаморочення не було, а тут раптом знепритомніла. Але така різка зміна оточення викликає шок, особливо ще з такими спецефектами.