РОЗДІЛ 10

Вільярд

Вони все ж таки виказали себе.

Мушу зізнатися, я був дещо здивований, дізнавшись хто саме працював проти мене. Міністр господарчої промисловості та голова королівського архіву? Ніколи б не подумав.

Треба буде зв’ясувати що саме змусило їх думати, що вони стануть наступними після колишніх членів Ради. А поки що… Головне, щоб нас не викрили раніше, ніж треба.

На щастя Рія дослухалася моїх слів, хоч і палала аж до самих кінчиків вух. Ми були притиснуті так сильно, що я відчував, як калатає її серце у грудях, й це змусило мене посміхнутися.

Мені подобалася її щира невинна реакція на такі прості дії, як обійми. Навіть не поцілунок.

Цікаво, як би вона тоді відреагувала?

Я кинув на неї уважний зацікавлений погляд. Ні. Насправді я більшу частину вечора не зводив з неї очей. Вона була схожа на чарівну Богиню. Ніби сама зіркова ніч спустилася з неба, щоб огорнути її тендітну постать.

Я ніколи не бачив нічого гарнішого.

Я знав, що подобаюся їй анітрохи не менше, ніж вона мені, хоч Рія і стримується, намагаючись приховати свої почуття, відгородитися. 

Її можна було зрозуміти. Врешті вона навіть на мить не припускала, що щось може піти не за планом, і наша маленька побрехенька перетвориться на щось більше. Справжнє. Та, що більше часу ми проводили разом, то більше зростала моя рішучість поборотися за неї. За нас.

Та усе слід робити поступово. Спочатку справи, а тоді… Сподіваюся мої чари виявляться сильнішими, за її сумніви.

— Здається вони вже пішли, — пошепки мовила вона, щойно голоси достатньо віддалилися. Та я не поспішав покидати наше маленьке затишне укриття. Не хотів відпускати її так швидко. Особливо враховуючи стан, в якому я її знайшов.

Я майже відразу зрозумів, що справа не в тому, як себе повів Ранмар. Хоча, можливо, його слова і зіграли певну роль у тому, що вона зірвалася. І тепер шкодував, що не володію ментальною магією на тому ж рівні, що й він. Тоді мені не довелося гадати що сталося і як їй допомогти.

Цікаво, що пов’язує її з фон-Кіром?

Кікі сказала, що, коли вони зіткнулися, Рія була сама не своя. На мить їй навіть здалося, ніби вона побачила привида. А тоді ледь не вибухнула від суміші гніву та відчаю. Феї дуже чуткі до людських сердець. Навіть бойові. Тож в цьому я міг не сумніватися.

Рія не виглядає як хтось, хто триматиме зло через дрібниці. Тож він, певно, її сильно скривдив. От тільки як?

Якби ж вона мені тільки довірилася…

Та довіра — не те, що дається легко.

Через деякий час Рія кахикнула, намагаючись приховати ніяковість.

— Гадаю нам краще повернутися. Твоя відсутність точно приверне увагу.

— Як і твоя. Адже тепер ти — моя наречена, — вирішив нагадати я, на що вона якось напружено підтиснула губи і похитала головою.

— Це не одне і те ж. Ти — король.

— А ти — майбутня королева. Це має принаймні викликати у них цікавість.

Рія різко підняла голову, дивлячись мені просто у вічі.

— Ми обидва щойно бачили, що це в усіх викликає, Вільярде. Усі вважають, що ти з’їхав з глузду, зробивши мене своєю нареченою, про що я, до речі, попереджала ще від самого початку. І, якщо чесно, я не розумію чому ми це обговорюємо, адже ми не одружимося.

Я навіть не встиг нічого казати, коли вона викрутилася з моїх обіймів та пробігом вистрибнула з кущів, незважаючи на туфлі з підборами та довгу сукню.

Втекла.

Я відчув, як сіпнувся куточок мого рота. Як вечірнє повітря ковзнуло крізь рукави сорочки, щойно Рія пішла. Як мене, немов чарами, потягнуло до неї, закликаючи наздогнати, зупинити її. А тоді притягнути ближче і цілувати до нестями. Допоки її не покинуть сумніви та упередження.

Крига, я справді втрачав голову через цю дівчину.

Раптом Кікі з’явилася просто з повітря за моїм плечем, і її поява допомогла мені трохи охолонути.

— Здається я чомусь завадила? — спокійно зауважила вона.

— Це не твоя справа, — стиснув щелепи я, й майже відразу відчув роздратування і провину.

Зазвичай я реагував на її підюджування набагато спокійніше. Мене було складно вивести з рівноваги, адже, коли ти — спадкоємець трону, це стратегія виживання. Жоден король довго не проживе, якщо дозволить емоціям керувати собою.

— Ти змінюєшся, наморщила носа Кікі. Я, звісно, дуже рада за вас обох, як за пару, та твоя неврівноваженість трохи не на часі, згоден? Від цього можуть бути проблеми. 

Звісно, Кікі мала рацію.

— Пробач, — я потер скроні, а тоді зізнався: — Останніми днями сам себе не впізнаю.

Тепер я розумів чого Ранмар так шаленів відтоді, як зустрів свою наречену.

Кікі похитала головою.

— Не вибачайся. Це цілком нормально, враховуючи те, що ти зустрів свою пару. До того ж на вас мітки Богині. Це завжди все ускладнює. Особливо для вас, драконів. Вам тільки волю дай — в пазурі схопите й у печеру.