РОЗДІЛ 6

Вільярд

Наречена виявилася з сюрпризом. На щастя не таким, як в поганому жарті, та все ж, коли дівчина звалилася просто на мене, щойно я вийшов з душу, їй дуже пощастило, що я вчасно зорієнтувався, й не застосував зброю, зрозумівши, що це ніякий не напад.

Увесь той час, що я її тримав, Рія мило червоніла та ніяковіла, намагаючись натяками змусити мене її відпустити.

Ще тоді я зрозумів, що вона навряд планувала проникнути в мої покої ось так. Або ж вона дуже гарна акторка.

В останньому, щоправда, я дуже сумнівався, та життя навчило мене не відкидати жодні підозри без перевірки.

Мені подобалося її дражнити. Більше, ніж будь-кого. Подобалася її жива та щира реакція. Та новина про заколотників миттєво випарувала мій веселий настрій.

Звісно, я не обманювався, і знав, що мій ворог близько. Та щоб хтось ось так зухвало обговорював плани тут, просто в мене під носом…

Від однієї думки про це в мені прокидалася кровожерливість.

— Ріє, ви кажете, що не бачили заколотників. Та, здається, доволі добре запам’ятали їхні голоси. Гадаєте ви зможете їх впізнати, якщо почуєте?

Вона замислилася, а тоді кивнула, поправляючи сукню.

— Так, гадаю що впізнаю.

Моя посмішка стала ширшою.

— Що ж, моя люба наречена, на нас чекає багато справ…

Хай почнеться полювання.

♛

— Та годі вам! Давайте зробимо перерву! — важко дихаючи, попросила Рія. Її щоки рясно почервоніли, а груди часто здіймалися.

Вона вже годину намагалася запам’ятати кроки північного вальсу, й, здається, воліла б повернутися до уроків з пані Пі, тільки щоб не танцювати знову.

Минуло вже кілька днів з тієї ситуації, коли Рія натрапила на мене в моїй кімнаті, а ми й досі не з’ясували кого саме вона чула там, в коридорі. Я мав намір виправити це під час балу.

В мене не було сумнівів у тому, що заколотники — члени аристократичних родин з доступом до палацу. З них за статтю та віком, серед тих, хто був в палаці того дня, підходять лише вісім. Й усі мали бути на святі.

Тож я мав намір відрекомендувати Рію, як свою наречену, кожному з них. А, коли дізнаюся хто задумав лихе проти мене та моєї родини…

Я не каратиму відразу, а вичекаю найслушнішу мить для помсти. Врешті, саме так працює політика.

— Це просто неможливо! Невже це справді так необхідно? З вашим даром ви могли б створити ілюзію, котра станцювала б з вами усі танці, що існують в цьому світі, з ідеальною усмішкою та поставою…

— Я дійсно міг би, — м’яко погодився я. Та, перш ніж надія та полегшення встигли закріпитися на її обличчі, додав, — Проте не буду.

Погляд Рії став вбивчим. Готовий закластися на свою корону, вона залюбки б мене покусала. Та не впевнений, що сам був би проти.

Щоправда навряд наші фантазії про це збігаються. Принаймні зараз.

Якщо я щось і встиг про неї зрозуміти, то це те, що Рія не була легковажною, й не мала зазіхань на мою корону. Насправді вона трималася так, ніби флірт з мого боку — це щось небезпечне. Така реакція була для мене дещо новою.

Що ж до її таємниць…

Я обов’язково з'ясую, що вона приховує. В моєму випадку знання — не примха, а необхідність. Хоча, зізнаюся, мені було цікаво як вона це зробила.

Це не було схоже на стандартну магію переміщення. Скоріше на магію землі. Такі маги, бува, теж могли проходити крізь кам’яні стіни. Щоправда, не всі.

Треба буде перевірити її, але пізніше.

— Вам просто подобається наді мною знущатися, правда? — похмуро спитала вона, дивлячись на мене з-під лоба, — Невже у королів немає інших розваг?

Я склав руки на грудях та виразно вигнув брову.

— Яких, наприклад?

— Я не знаю. Влаштовувати вечірки та оргії? Привселюдно карати своїх ворогів? Робити байстрюків з придворними дамами, а потім робити вигляд, що це не ваші діти?

Я ледь стримався, щоб не розсміятися, а тоді раптом набув серйозного виразу обличчя. Треба ж було її провчити.

— То он яким ви мене бачите? — запитав я, уважно слідкуючи за її реакцією: від почервонілих вух до губ, що вона нервово покусувала, — Яка цікава уява про моє сексуальне життя…

— Звідки мені знати, як ви проводите дозвілля, Ваша Величносте? — врешті спитала вона, ледь приховуючи роздратування, — Ми з вами ледь знайомі. 

Так. Насправді.

— І все ж, ви забагато думаєте про те, з ким і як часто я проводжу час у ліжку. Зізнайтеся, Ріє, вас це хвилює?

— Ще чого! — миттю зашарілася вона, — Якщо пам’ятаєте, наші з вами стосунки — несправжні, тож мене це не цікавить! Ви маєте право робити що вам заманеться, — вже тихіше додала дівчина, важко зітхнувши, й повертаючи собі спокій, — Тільки, будь ласка, давайте зробимо перерву, бо я зараз просто впаду на підлогу, й лежатиму на ній, аж доки не почнеться свято!