РОЗДІЛ 4

Вільярд

Якусь мить Рія мовчала, заглибившись у спогади, а тоді відповіла:

— В них з дядечком була спільна дитина. Якось я випадково підслухала їхню розмову. Вона благала його про допомогу. Сказала, що це його провина, й що він мусить усе виправити.

Мої брови здивовано ринули угору.

Звісно, позашлюбні діти не були якоюсь дивовижею, як і зради у шлюбі. Тим паче, що більшість цих самих шлюбів ще за старих законів були складені з примусу, а не з кохання. Для багатьох закоханих це було єдиною можливістю бути разом.

Проте я й подумати не міг, що пан Гілдерой та леді Ріея…

— Ви впевнені, що вона казала про їхню спільну дитину? — про всяк випадок перепитав я.

Рія роздратовано насупилася.

— Я б ні за що не казала цього, якби не чула! А ще вона кликала його Роєм, — додала вона вже спокійніше, — Мені здалося вони були дуже близькі.

Важко зітхнувши, я відхилився у кріслі, й постукав пальцями по гладкій поверхні столу.

Виходячи з того, що почула Рія, скидалося на те, що у цих двох справді було спільне минуле, проте дитина…

— Є щось, що вас турбує?

Очі дівчини уважно слідкували за кожним моїм рухом. Схоже, моя реакція змусила її напружитися.

Спина дівчини була ідеально рівною, долоні лежали на колінах, притримуючи облікову книгу та позичене перо. Здавалося, вона намагалася навіть не дихати зайвий раз, чекаючи на відповідь.

— Наскільки мені відомо, в леді Ріеї та її чоловіка немає дітей. Вона була вагітна багато років тому, проте хвороба… Леді Ріея так і не змогла народити.

Вона сказала що саме хоче, аби він зробив?

— Я не почула, та дядечко був невблаганний. Гадаю це було щось незаконне. Інакше чому б йому так відмовляти? Дядечко не найпростіша людина, та він не жорстокий, а та жінка… Вона була у такому відчаї… — на обличчі Рії промайнуло щире співчуття, — А тоді вона зненавиділа його за відмову. Леді Ріея сказала, що він пошкодує, навіть якщо це буде останнє, що вона зробить.

Я кивнув.

Ображена жінка з серйозною мотивацією для помсти — і справді гарна кандидатка в підозрювані.

— Гаразд. Ми її допитаємо. Завтра вранці.

Рія здивовано кліпнула, а тоді перепитала:

— Ми?

Я посміхнувся.

— Адже ви хотіли бути частиною розслідування. Це було однією з головних умов.

— Так, але… — вона наче досі не могла повірити у те, що не довелося мене вмовляти, а тоді проковтнула кінець речення, й зітхнула, — Дякую.

Насправді я не планував тягнути Рію на допити підозрюваних, однак тепер…

Гадаю її присутність може зіграти мені на руку.

♛

Я прокинувся раніше, ніж на землю впали перші промені.

З того дня, як я прийняв на себе обов’язки керування королівством, я взагалі зрідка міг собі дозволити зайву хвилину відпочинку. Та я не жалівся.

Врешті, кожен несе свій тягар відповідальності. Просто на додачу до мого у комплекті йшов збіса великий трон та корона. І молодша сестра, чий добробут залежав від мене.

Здебільше те, що я робив, я робив заради неї. Звісно, заради королівства також. Та загалом причина, з якої я прийняв на себе усі ці обов’язки, а не втік бознакуди, це Дерія.

Я не хотів бачити, як моя люба волелюбна сестричка ламається під тиском цих покидьків радників та стає дружиною одного з них чи їхніх родичів, які б потім вирішували не лише її долю, а й долю усього королівства.

Бодай хтось із нас мусив стати щасливим.

Викликавши служницю, я звелів подати сніданок в кабінет. Так я зазвичай і їв, переглядаючи звіти.

— Так, Ваша Величносте, — молода демониця вклонилася, а тоді спитала: — Віддати якесь розпорядження щодо вашої гості?

— Гості? — перепитав я, відірвавшись від щомісячного звіту з приводу видобутку магічних каменів.

— Так, Ваша Величносте. Вона прокинулася ще годину тому, й вирішила відвідати бібліотеку. Звісно, лише ту її частину, що відчинена для всіх мешканців палацу.

Здивовано кліпнувши, я подивився на годинник.

Вона що, прокинулася посеред ночі?

— Тобто зараз вона там?

— Так, Ваша Величносте.

Я поглянув на ті звіти, що залишилися, й задумливо потер підборіддя. А тоді змінив своє розпорядження:

— Знаєте що? Мабуть я сьогодні поснідаю в бібліотеці. Разом із нашою гостею.

Служниця низько вклонилася.

— Як накажете, Ваша Величносте.