5

          День був похмурим. З неба падав дощ і все навколо нагадувало про осінь, котра за календарем мала наступати через три дні. Роман сидів у своєму кабінеті і складав документи. Він закінчив одну справу а тепер  з полегшенням збирав різні папери і сортував по папках. Раптом задзвонив телефон. Номер був невідомим. Але хлопець все ж таки вирішив не відповідати. Сьогодні п’ятниця і він швидше поїде додому. Там на нього чекає кохана і сімейний затишок. А ще Роман мав дуже класний настрій і не хотів собі його чимось спортити на ці вихідні.

         І тільки вже в машині він раптом чомусь подумав що варто було би все ж поцікавитися хто то і чого він хоче. Трубку довго ніхто не брав. Все ж таки нарешті на тому боці почулося «алло». Голос був таким знайомим. Так це був Бодя. Той самий. Друг з дитинства. Він розповідав що довго перебував за кордоном і що тільки тепер повернувся і хоче побачити свого старого друга. Ніщо не віщувало ніякої біди. Роман погодився зустрітися у неділю в вечері. І хоча він був зовсім не радий такому але все ж чомусь не посмів відмовитися. Вже в дома його почав мучити сумнів чи варто було взагалі відповідати на той дзвінок. Але як кажуть – було пізно відмовляти.

       В неділю цілий день падав дощ і тільки під вечір погода дещо дозволила собі змінити похмурий перед осінній вигляд і з-за хмар прозирнуло сонце. Роман збирався до села. Саме в селі вони домовилися зустрітися з Богданом. Ілона ніби не була в захваті від ідеї, але й перечити не хотіла також. Вона знала свого коханого і була впевнена в ньому чи скоріше в собі. Вона запропонувала йому поїхати але вернутися ще сьогодні. Навіщо їй це було невідомо. Але Роман пообіцяв. Він завжди слухався Ілону. І цей раз він теж буде чемним хлопчиком. Звісно що так. Як же інакше. Він же інакше не може.

     Зустріч була вдалою. Богдан не просто так викликав свого старого друга з міста сюди. Він представив одразу кілька хороших проектів, котрі не могли не зацікавити Романа. Стояло питання грошей, котрих у Боді не було. Потрібна була кругленька сума і єдиним хто міг її вкласти був Роман. Крім того у разі позитивних результатів це приноситиме гарний фінансовий результат. При чому у зеленій валюті. Дві години пройшли непомітно. Вони майже завершили. Яке раптом, так ніби не навмисне, Богдан перевів розмову про старі добрі часи.

– Доречі, а ти знаєш – сказав чоловік – Іра скоро приїде з Польщі. Говорила що хоче аби ми в трьох зустрілися..згадали старі добрі часи…

– Для чого? – якось байдуже відповів Роман – старі минули, нові ще не прийшли.

– Так, але зараз нам би вона була не поганим другом – провадив Бодя – якщо ти не знаєш, то вона була в Італії. А зараз відкрила свій власний магазин, кафе…а зараз поїхала чогось ще до Польщі.

         Це було дивно. Навіщо людині,котра має не поганий заробіток тут, їхати ще й за кордон. Абсурд. Але Романові це було байдуже. Він не хотів себе переобтяжувати чужим клопотом. Ні. Він не хотів цієї зустрічі. Зовсім не хотів. Навіщо? Тепер все що було в минулому там і залишалося. Для чого старе повертати до життя? Крім того, Роман не хотів порушувати свою сімейну ідилію. Все про що мріяв, чим жив, до чого йшов – ось воно є. То чого ще треба?

        А втім, він розкаже усе як є Ілоні. І вона як завжди змовчить. А потім вони посидять в дома   переглядаючи улюблений фільм і будуть про щось мріяти.

           Він повертався додому. Дорога була темною і пустою. І тільки місяць, що стояв у повні, освічував дорогу. Роман квапився назад до міста. Він, звісно, міг переночувати і дома. Але щось таки його непокоїло.