Розділ 4. Сила в тобі

Ранкове повітря було ще свіже, мов після дощу , хоча небо вже проясніло.

Двір, у який вони зайшли, був більший, ніж здавалося з вікон їхніх кімнат. Посередині розкинувся старий в’яз із товстим, трохи викривленим стовбуром, а його гілля утворювало густий шатровий дах, під яким тінь ставала прохолодною і м’якою. Ліворуч від дерева стояв широкий навіс із темного дерева, прикрашений різьбленими стовпчиками у формі переплетених пагонів винограду.

Під навісом розташувалися кілька довгих дерев’яних столів. Вони були накриті світлими полотняними скатертинами, краї яких легко колихав вітер. Уздовж столів стояли лави з вигнутими спинками, теж оздоблені різьбленням — то були виноградні грона, квіти й маленькі пташки.

Від навісу вела брукована стежка, обрамлена глиняними вазонами з квітами насичених відтінків — від ніжно-рожевих до глибоких фіолетових. На протилежному боці подвір’я виднівся невеликий кам’яний колодязь з дерев’яним журавлем, а поруч — вузька лавка для прислуги, що розносила страви.

У повітрі стояв теплий запах свіжоспеченого хліба й смажених овочів. Пахощі змішувалися з ароматом трав, які росли на клумбах, і легким димком від вогнища десь неподалік.

Дівчат запросили сісти за два середніх столи, залишивши крайній під прислугу та наставників. Для кожної дівчини накрили місце: глиняна тарілка, дерев’яна ложка та тонка кришталева склянка, яка м’яко виблискувала на сонці. Посеред столів стояли букети з лісових квітів і прості глиняні глечики з ароматними напоями.

Поруч стояли кілька жінок і чоловіків у сірій формі, мовчазні, спостережливі. Одна з них, жінка з мідним волоссям, зробила крок уперед.

—Вітаю, дівчата, мене звати серра Ельза, я одна з ваших наставниць. Сьогодні — ваш перший справжній ранок в Ефірії. І перше випробування.

— Слухайте уважно, — її голос не був гучним, але кожна з присутніх дівчат почула його виразно, наче він лунатиме всередині них ще довго. — Ви прокинулись не просто в іншому світі. Ви прокинулись у Ефірії. Тут все — не так, як у вашому домі. Але найважливіше: ви — не звичайні. Ви — вибрані.

Наш світ — це місце, де живе магія. Тут правлять п’ять чарівних Домів, кожен із яких оберігає свою стихію, традицію і силу. У центрі — Королівський Дім, довкола — Доми Вогню, Води, Повітря і Землі.

Ефірія — не просто країна. Це рівновага. І кожна з вас — частина великого задуму.

У вас є дар. У когось він уже пробуджується, у когось лише дрімає. Але він є — і саме тому ви тут.

Попереду на вас чекає Відбір. Не лише заради принців. Усі п’ять Домів шукають тих, хто зможе змінити майбутнє.

І, можливо, саме ви — ключ до нього.

Кілька дівчат стримано зітхнули, хтось нервово поправив волосся. Всі очікували продовження.

— У кожної з вас — є дар. Він уже всередині. Але він спить. І щоб дар прокинувся, вам треба не прагнути сили, а відчути гармонію з цим світом. Природа — перше, що відгукується на магію. Тож перші дні ви проведете в селищі, ближче до джерел, лісів, вітру. Лише так ваша магія відгукнеться.

Вона обвела поглядом дівчат:

А далі — Відбір. Для принців, для радників, для воїнів, для вельмож. Кожна з вас має вибір: або пройти шлях, прийняти магію, серце і нову долю — або повернутися. Але якщо оберете залишитись — до кінця Відбору ви маєте знайти не лише силу, а й союзника, з яким залишитесь в Ефірії.

— Тобто… — Оля підняла голову. — Ми маємо… вийти заміж?

Жінка всміхнулась. Не з насмішкою, а з розумінням:

— В Ефірії сила передається у довірі. Магія потребує зв’язку. Союз тут — більше, ніж шлюб. Це вибір долі.

Хтось тихо охнув. Оля здригнулась, але нічого не сказала.

— Вам не буде наказано. Але якщо ви захочете залишитись у нашому світі — ви повинні будете обрати союз. Вийти заміж, створити зв’язок. Лише тоді магія стане вам повноцінною. Бо сила в Ефірії — не егоїстична. Вона приходить через зв’язок. Через відданість.

В іншому випадку ви повернетесь назад в свій світ і забудете про все що було тут.

Мідноволоса зробила паузу, і ще одна жінка, старша, додала:

— До кінця Відбору ви матимете змогу побачити кожного з принців. Та й не лише їх. Але пам’ятайте: ваше рішення вплине не лише на вашу долю, а й на баланс нашого світу.

Дівчата перезирнулись.

— Вам, землянкам, судилося змінитися. У кожної з вас прокинеться дар. Не одразу. Не в усіх водночас. Але він уже закладений у вас. І щоб його пробудити — ви мусите відчути землю під ногами, подих вітру, силу природи. Ми не даємо вам чарів — ми даємо вам шанс знайти їх у собі.

— І що далі? — обережно спитала білявка.

А тепер можна і снідати. Всі запитання, прохання вказівки після сніданку. Вам підготовлено відповідний одяг, тож поснідаєте- митись перевдягатись і знову збираємось тут.

Столи, розставлені на подвір’ї, виглядали просто, але тепло. На них лежали ткані серветки, де-не-де стояли глиняні вази з польовими квітами, і навіть повітря було напоєне трав’яним ароматом. Дівчата обережно сідали — хтось здивовано озираючись, хтось намагаючись вгадати, що саме подали на стіл.

Їжа — незвична, зовсім не схожа на звичні для Олі сніданки з кавою, тостами чи пластівцями. Перед кожною дівчиною стояли:

Кульки з м’якої пари, що при легкому натисканні розкривались, наче квітка. Усередині була солодка паста зі смаком малини й чогось зовсім нового — ледь квіткового, ледь цитрусового.

Скляна тарілка з прозорими плодами, схожими на виноград, але з блискучою шкіркою. Коли Оля надкусила один — він вибухнув прохолодним соком із нотками м’яти та ще чогось, схожого на лісову прохолоду.

Пиріжки з листяним тістом, що мали золотисту скоринку й наче світилися зсередини. Начинка нагадувала гарбузове пюре з вершковими нотками, але смак був глибшим, майже музичним — то відкривався мигдалем, то — прянощами. 
Напій у глиняному кухлику — густий, ледь тягучий, пахнув медом, шавлією і чебрецем. На дні — крихітні намистинки, які потріскували на язику, даруючи дивну ясність у голові.