Розділ 42

ДРУГИЙ СОН ТАРАСА

Незнайомка, що ступнула з нічної темряви на світло багаття, була так дивовижно гарна, що Тимофій відразу зрозумів — він бачить ще один сон. Тільки тепер більш приємніший — про жінку... Схоже, бусурмани натирали вістря стріл не звичайних отрутою, а такою, що викликає передсмертне збудження і розбурхує уяву. Добре, хоч не жахи привиджуються, а милі очам принади...

Захоплено розглядаючи чудове тіло, ледь прикрите напівпрозорою мусліновою сорочкою, він хотів тільки одного — щоб ніщо не потривожило чудове сновидіння. Впевненість у тому, що він солодко спить, козаку підтверджувала і шкіра молодої жінки, рідкісного в тутешніх місцях темно-коричневого кольору. Як би на місці Тимофія опинився хтось інший, то міг би й злякатися. Але бувалому козакові доводилося бачити в басурманських краях невільників з різних далеких країн. У тому числі і чорніших за смолу чи найтемнішу горобину ніч. Скучивши по жіночій ніжності, козак зовсім не здивувався подібному сновидінню, а що його буйна уява покликала в сон молоду арапку, то справа десята. Головне — усі жіночі принади при ній, та ще й найвищої проби. На Бахчисарайському ринку сам султан, рясно пускаючи від пристрасті слину, заплатив би золотом по живій вазі, аби лиш запопасти таку красуню в гарем.

Спритно зігнувшись, красуня підкинула в догораюче багаття кілька гілок, і язики полум'я, що жваво зметнулися вгору, ще вигідніше висвітили кожен вигин спокусливого тіла.

Упевнившись, що її досконалість оцінили, молода жінка неспішно підійшла ближче і зупинилася за півкроку від Тимофія.

— Доброго здоров’я, козаче... — промуркотіла м'яко і грайливо. — Чи не нудно одному ніч коротати? Не холодно?

Дивитися знизу на таку красуню навіть в напівтемряві ночі, важке випробування для чоловічої природи і самовладання. Погляд запорожця жадібно поплив по вигинах її стрункого тіла, тепер вже освітленого не багаттям, а — пронизливо яскравим світлом повного місяця, що саме викотився з-поза хмар на небо. Перебігаючи по пласкому животі від задерикувато піднятих грудей на стрункі стегна і назад — не в змозі надовго затриматися на чомусь одному.

— І тобі не хворіти, панночко... — хрипко промовив, як застогнав, Тимофій. — Ще й як нудно... Тобі і не уявити. А скажи-но мені, мила: звідки такі красуні беруться на світі?

Незнайомка тихенько розсміялася і граціозно прилягла поруч з Тимофієм на розіслану попону. Однією рукою підперши витончену кучеряву голівку, а ніжну долоньку іншої поклавши на м’язисті груди козака.

Від її майже невинного дотику, так міцно війнуло відвертою безоднею пристрасті, що запорожця спочатку кинуло в піт, а потім затрясло від холоду. Тимофій важко засопів, судорожно ковтнув слину, що згустком підступила до горла і... поривчасто згріб арапку в пожадливі обійми. Красуня щось обурено пискнула і навіть спробувала опиратися... Очевидно, підступна спокусниця не очікувала такого бурхливого і раптового натиску, хотіла спершу пограти словами, жестами — але помилилася в оцінці збудження чоловіка. Надто міцного — як і завше, після смертельної сутички з ворогом. Тож, попручавшись, пововтузившись трохи, за для годиться, молода жінка смиренно зітхнула і скорилася його обіймам, розуміючи, що тепер козака зможе зупинити тільки нагла смерть...

Трохи згодом, притискаючись до боку чоловіка, важко дихаючи й мерзлякувато кутаючись в жупан — нетерпляче зірвані і відкинуті в сторону, обривки її витончених муслінових шат давно зотліли на вугіллі багаття — незнайомка тихо запитала:

— А ти дозволиш мені помилуватися тим стягом, що тобі архангел передав?

Тимофій здивовано повернув до неї обличчя, довго і задумливо дивився в очі незнайомки, що палали червоним, наче відбивали вогонь багаття, потім хмикнув, потис плечима і, не кажучи ні слова, знову підім'яв її під себе. Тепер уже справляючи чоловічу справу не поспішаючи, вдумливо і з передихом. Насолоджуючись кожною хвилиною володіння цим розкішним тілом. Так, немов завершення любовної забави прирівнювалося до смерті... і живе він лише до тієї миті, доки не закінчить.

Ближче до ранку, вкрай виснажена і абсолютно знесилили арапка, котру весь залишок ночі безжально вминали в землю, все ж дочекалася, коли козак відкинувся на спину і повторила своє питання.

— То що, покажеш? Дуже мені його побачити хочеться... Хоч одним оком? Ну, будь ласка, невже тобі шкода? Для мене…

Сонно позіхаючи, козак ліниво почухав волохаті груди і знехотя відповів:

— Йшла би ти, красунечко, звідки з'явилася. Поки я молитви читати не почав... Йди, по-доброму... — Тимофій демонстративно поклав долоню на ефес шаблі. — Не хочеться таку красу псувати. Мене вволю потішила. То, може, ще комусь твоє вміння придасться...

— Але, як же так?.. — від обурення і несподіванки у обманутої відьми, чи то демона не знайшлося слів.

— Вчать вас у пеклі погано... — пробурмотів козак, повертаючись на бік і вже похропуючи, готовий провалиться в солодку дрімоту, не випускаючи шаблі з рук. Але наостанок зібрався з силами і глибокодумно промовив. — На майбутнє, запам'ятай собі, лялечко, мою пораду: якщо тобі щось дуже сильно треба — зі шкіри виплигни, а зумій попросити до любощів, а не після... Так воно вірніше буде. А тепер, іди к бісу, я спати хочу.

— Ти ще пошкодуєш про це, брудний хаме! — грубо вилаялася відьма і відважила козакові добрячого копняка. На щастя, залишаючись у жіночій подобі, а не перекинувшись на щось рогате, хвостате і з копитами.