Розділ 35

Дівчина лежала в ліжку, вкрита до підборіддя товстої пуховою периною. У кімнаті жарко дихала натоплена піч, але руки Аревік були холодніші за лід. І такі ж прозорі. На мить Степанові здалося, ніби він доторкнувся не до живого тіла, а майстерно зробленої фаянсової ляльки.

Уже більше години пройшло після досить сумбурної і несподіваної розмови з її родичами, а він все ще непорушно сидів у головах вирваної з полону чорнокнижника дівчини. Лагідно вдивлявся в точені риси її обличчя, задумливо гладив ніжні пальчики і боявся починати те, заради чого, власне, погодився стати її нареченим і, дійсно, готовий був піти під вінець. Степан не признався б у цьому навіть собі, але він боявся. Боявся, що не вистачить знань, а через це Аревік може не почути його поклику. І ще, правда в меншій мірі, зовсім трохи — того, про що знав кожен, навіть недовчений чарівник.

Вирушаючи в інший світ за духом дівчини без сторонньої магічної підтримки, Степан сильно ризикував не тільки не призвести Аревік назад, але і сам міг залишитися по той бік життя... Назавжди. Йому слід було попросити бодай побратима, взяти участь в обряді. Щоб було кому висмикнути з тонкого світу, якщо щось не складеться, — але такої наруги над звичаями рідня Аревік точно не схвалила б. Ось і сидів учень чарівника в задумі, ще раз зважуючи свої можливості, і вкотре дивуючись, що ця дівчина так припала йому до серця. Настільки сильно, що заради неї він був готовий пожертвувати життям.

Загалом, він нікуди не поспішав. У тонкому світі немає часу. Безсмертні душі і духи не потребують вимірювати те, що не має для них жодного сенсу. Але і сидіти невідомо скільки, склавши руки, в надії, що все само зробиться — теж нерозумно. Не для цього він зголосився у рятівники...

Степан міцно стиснув пальчики Аревік у долонях, намагаючись власним теплом хоч трохи прогнати з її тіла крижаний холод і закрив очі.

Сутінки радісно відчинили перед ним обійми, і світ зник в первозданній пітьмі, разом з усіма відчуттями. Залишився тільки лютий холод — немов кисті рук занурили в окріп, або в ополонку. А наступної миті в обличчя війнуло пекучим морозом... Так крізь розчинене навстіж вікно або двері, в жарко натоплену хату вривається снігова завірюха, приносячи з собою студений, смертельний подих зими. Радо запрошуючи на прогулянку, на свіже повітря, під яскраві зорі, в чудову зимову ніч. На ту саму прогулянку, з якої більше не повертаються.

Але запрошення було настільки щирим, що Степан, забувши про небезпеку, ступив за поріг, поспішаючи опинитися по той бік проходу. Але, зовсім не очікувано, дверна ручка зачепилася за рукав і смикнула його назад.

Лайнувшись і ривком звільнивши рукав, хлопець знову спробував вийти назовні, — але на цей раз ожиновим кущем, в широку штанину шароварів вп'явся цвях, що казна-звідки взявся. І знову затримав чародія по цей бік дверей, не даючи переступити поріг...

Невдоволено бурмочучи і проклинаючи власну незграбність, Степан вивільнив одяг з полону, але на той час, разом з наближенням світанку, чарівність місячної ночі поступово розвіялася, і він, прихилившись плечем до одвірка, залишився на місці. Дуже вчасно пригадавши — де міг опинитися через власну недосвідченість і необережність. Якщо треба, то у світ мертвих увійти не надто складно, повернутися — важче.

Попереду куди не кинь оком, стелився гладенький, яскраво-зелений весняний степ, встелений ще не кинувшимися в ріст травами. Безмежна рівнина, беззахисна, доступна, зворушливо усипана блідо-рожевими китицями пухнастої конюшини та білими квіточками польових ромашок.

Степан здогадувався, що уява і думки дівчат повинні істотно відрізняться від того, що примарюється хлопцям, але, тільки потрапивши в сон Аревік, по-справжньому усвідомив — наскільки величезна ця різниця. І не дуже здивувався, коли з небес до нього яскравим хмаркою пурхнула райський птаха. Взагалі-то вона найбільше нагадувала розмальованого в усі барви товстенького голуба, який тримав у лапках гілку пахучою бузку. Але тут, як говориться: «хто спить — того й сновидіння...». Ще невідомо, що саме побачив би інший чарівник, як би зумів зазирнути в Степанові сни.

Тому пахучу гілочку з лапок птиці він чемно прийняв і люб'язно подякував. Після чого, не менше чемно поцікавився: чи не бачила вона, випадково, десь поблизу молоду дівчину?

— Тут багато дівчат, козаче... Біляві, русяві, чорняві... Худенькі і гладкі... Високі і крихітні, стрункі і вгодовані... — прощебетала пташина солодким голосом досвідченої вірменської свахи. — Яку саме красуню жадає твоє серце або розум? Хочеш отримати цікаву співрозмовницю, для мудрої і милої бесіди, чи віддаєш перевагу легковажній пустунці, для не настільки розумного, але не менш приємного марнування часу?

Від такої несподіваної пропозиції Степан навіть сторопів трохи, але швидко зрозумів, що це на сон дівчини накладаються його власні фантазії. Зрештою, він — молодий хлопець, з усіма відповідними для віку бажаннями. Тим паче, що тільки християнство обіцяє віруючим в загробному житті вічний спокій і ангельські хорові співи. Інші релігії більш щедрі і винахідливіші щодо посмертної винагороди для праведників чи героїв.

— Я, пташко, Аревік знайти хочу. Вона тут, у вас, випадково опинилася. Передчасно...

— Ніхто не в силах знати свою долю, козаче... Може, і передчасно. А може — в сам термін, — статечно відповідала яскрава, немов веселка, перната хмаринка, напевно добуваючи слова з пам'яті недовченого чародія. Навіть знайомі менторські інтонації Оха Чорнобородого в її голосі почулися. — Можливо, тобі судилося її до життя повернути, а може, вона тут як раз для того — щоб тебе за собою покликати?.. Хто знає?