Розділ 32

Всередині, якщо дивитися звичайним людським зором, замок чаклуна здавався ще більш убогішим і старим, ніж зовні.

Старанно і голосно бурмочучи про те, що якби не збиралися на небі хмари, йому б і в голову не прийшло шукати укриття для ночівлі в настільки занедбаному і підозрілому місці, Куниця неспішно обходив одну кімнату за другою. При цьому відьмак старанно прикидався, ніби бачить лиш те, що господар хотів показати непроханим гостям, котрі ненароком забрели в руїни, і зовсім не помічає ні багатих меблів, ні коштовних речей. Для більшої переконливості, Тарас навіть кілька разів навмисне незручно наштовхувався на крісла і стільці, випадково перевертав свічники і вази. Одним  словом поводився як звичайна людина, що потрапила в це непривабливе місце геть випадково. Мовляв, і радий би забратися якомога швидше, так мокнути під дощем хочеться ще менше. Ось і доводиться лазити по розвалині, в пошуках куточка, хоч трохи придатного для непередбаченої ночівлі. Але, судячи по все більш гучнішому бурчанні козака, на першому поверсі будинку, нічого підходящого для своїх потреб, він так і не знайшов.

Страху Тарас не відчував, але напруга, що оселилася десь в районі пупця, викликала безперервне тремтіння у всьому тілі. І саме завдяки цьому вдавання Куниці було настільки природним, що коли молодий відьмак, несподівано для себе, в одній з обстежуваних кімнат, наткнувся на чародія,що грівся біля каміну, то навіть з кроку не збився, нічим себе не видав і не викликав у господаря замку жодної підозри.

Худорлявий чоловік, закутаний в якийсь балахон брудно-фіолетового забарвлення, всього лише на мить окинув Куницю коротким і гострим поглядом. Криво посміхнувся, встигнувши помітити, як той судорожно стискає в кулаці чубук трубки, яку навіть забув розкурити. Після чого чорнокнижник, напевно, вирішив, що непроханий гість не заслуговує його уваги і знову уткнувся очима у величезний фоліант, який лежав на приставному столику.

Але, по мірі того, як Куниця заспокоювався, прикидатися незрячим, йому ставало все важче.

Закриєш праве око: навколо картини в дорогих рамах, портрети, на постаментах і підставках статуї, вази, коштовні меблі та інша розкіш. Від безлічі запалених в десятках підсвічників і канделябрів свічок і сліпучого сяйва позолоти видно, як вдень. Закриєш ліве — навколо тільки напівтемрява і запустіння. Від такого подвійного бачення, з незвички, починало гупати в скронях, і трохи паморочилося в голові.

Не знайшовши Аревік на бельетажі, Куниця, для порядку забурчав ще голосніше і клянучи на всі лади, подався на пошуки дівчини поверхом вище.

У верхні кімнати замку вели величезні сходи з точеними дерев'яними перилами. Проклинаючи свою невдалу планиду, обережно тримаючись руками за стіну, що видавалася більш надійнішою, ніж поїдені часом різьблені поручні, Тарас став підніматися по зовсім трухлявих на вигляд, але цілком міцних на дотик, сходах нагору. На другий поверх... Кожен раз мимохіть здригаючись, коли чергова сходинка видавала під його вагою характерний тріск, ніби сама дивувалася тому, що по ній ще можна ходити.

Двері зі сходової площадки вели у величезну бальну залу. Досить простору для того, щоб у ній, абсолютно не заважаючи один одному і не натикаючись на розставлені вздовж стін м'які дивани і софи, могло одночасно кружляти в танці не один десяток пар.

А посеред зали стояло, зовсім тут недоречне, високе, просторе ліжко без балдахіну, застелене темно-синім покривалом, що дивовижно підкреслювало білосніжність шкіри дівочого тіла. У той час як безладно розметане чорне волосся дівчини майже зливалося з покривалом, від чого та здавалася постриженою наголо і ще більш беззахисною.

Одяг Аревік лежав тут же, на підлозі, в ногах, пожбурений недбалою рукою. Власне, скільки там того одягу було на дівчині, котру викрали з рідної домівки? Сукня, хустина та спідня сорочка...

«Добре, хоч роздягати її не доведеться... — подумав якось відсторонено Тарас. — А то, за такий порятунок, запросто можна, замість друзів, кровних ворогів нажити»

Насторожувало інше...

Навколо ліжка, прямо поверх мозаїчної підлоги з дорогого паркету, талановито викладеного з різних порід деревини, огидною бурою фарбою, що нагадувала засохлу кров, було неохайно накреслено коло, вміщене в два рівносторонні, перехрещені трикутники. А у всіх шести кутах цієї гексаграми, на невисоких поставцях стояли шандали на п’ять ріжків з запаленими свічками. Але при цьому, випромінюваного ними світла вистачало лиш для того, щоб вирвати з густої темряви, невеличкий острівець навколо зловісного ложа.

Аревік лежала зовсім нерухомо. Або дуже міцно спала, або була непритомна.

Куниця ступив ближче, мимохіть милуючись дивовижно струнким, навіть трохи худорлявим тілом. Ребекку теж не можна було назвати огрядною, але все-таки фігура сільської дівчини і близько не могла зрівнятися з витонченістю юної вірменки. Зате груди у ​​Аревік, як на смак хлопця, були аж надто маленькі: тільки й того, що долонями накрити. Не те що у його нареченої — заледве пазуха не трісне. Цей спогад допоміг Тарасові отямитися і згадати, що він тут робить.

Труснувши чубом, щоб прогнати з очей залишки облуди, відьмак хотів було підійти до ліжка, але несподівано зрозумів, що не в змозі навіть поворухнутися. Щось невидиме міцно тримало його на місці, як клейка павутина необережну муху.

— Ну, здрастуй, Тарасе, сину Тимофіїв! — глузливо прокаркав позаду нього незнайомий, але дуже неприємний голос. — Щось ти не надто квапився. Я вже й чекати втомився...