Розділ 25

Ребекка звивалася немов змія...

Огрядний Колобок з усіх сил намагався притиснути дівчину до землі п'ятипудовим тілом, але як би відьма не була зв'язаною, розпусник не втримався б зверху і однієї миті. Жодна норовиста кобилка не намагалася з такою люттю скинути свого першого наїзника. Навіть у нічній темряві було видно, якою спопеляючою ненавистю горять її очі. І кректала при цьому так голосно, що в будь-який момент могла розбудити решту драгунів. Не те що б колишнього ксьондза надто тривожило, що його застануть в такий момент — вояки навпаки, ще й допоможуть, потримають… Але ж потім не оберешся насмішок. Мовляв, отакий у нас товариш — самотужки навіть з дівкою  не дасть ради.   

— Так заспокойся ти, дурненька... Я не заподію шкоди, — заспокійливо проворкотів хтивець. — Я не якийсь там хам неумитий. Томашівську семінарію закінчив. А школярі, в «грецькому» коханні добре розуміються. Так що залишиться твоє дівоцтво незайманим і надалі. Як мовчатимеш, то ніхто і не дізнається. А я тебе потім нагодую і пити дам…

Але чи то відьмочка не розчула його слів, чи з іншої причини, але у відповідь дівчина завовтузилася ще шаленіше, та застогнала голосніше.

Пом'янувши нечистого, Колобок зліз з непокірної відьми, підтягнув штани, вхопив її за ноги і... прокинувся.

За ці кілька годин, очікуючи своєї зміни, від невтамованого бажання Колобок втомився більше, ніж за весь попередній день на веслах. Тож не дивно, що і сон його був під стать хтивим думкам. Зрештою, змучившись крутитися, колишній священик підсів до вартових.

— Щось не спиться... — пояснив, жалісно кривлячи губи. — Живіт бурчить і бурчить. Давайте, посиджу замість вас. Все одно сон не береться.

Вже готові зірватися з губ слова, що треба менше жерти, обидва драгуни проковтнули відразу ж. Щоб ухилитися від обов'язків усі методи добрі. Навіть неприємності товариша.

Вислухавши фальшиві співчуття, Колобок провів вартових поглядом і, пересвідчився, що ті заснули ледь примостившись, з полегшенням зітхнув. Тепер залишилося вирішити питання з напарником. Можна було розбудити і чесно розділити на двох час, відведений на розваги, а можна — залишити його спати до того моменту, поки дівка не набридне. Обережний розум схвалював перше рішення, зате розпусна уяву наполегливо вимагало самому натішитися досхочу, поки ніхто не заважає. Обравши останнє, Колобок піднявся на ноги і підійшов до дівчини, що лежала трохи віддалік.

Постояв над нею, насолоджуючись почуттям безмежної влади, пригадав недавній сон, посміхнувся, вхопив відьмочку за щиколотки і потягнув подалі від вогнища. Кроків через двадцять зупинився, ривком перевернув обличчям вниз і сів їй на ноги.

Відьмочка щось благально замугикала, але Колобок навіть не подумав звертати на це уваги, а став жадібно обмацувати опуклі, пружні сідниці, послужливо оголені подолом сорочки, що задерся аж на спину. Відчувши чужі руки, Ребекка спробувала вивернутися.

Сон повторювався один в один.

Сластолюбець неголосно засміявся, нахабно схопив дівчину за волосся і втиснув обличчям в траву, заглушаючи всі звуки. Потім розпустив шнурівку штанів, виліз на неї, мрійливо заплющив очі і... помер.

Колобок почув ще, як в його потилиці щось голосно хруснуло. Від нестерпного болю, що пронизав мозок, поганець голосно скрикнув і, вже перебуваючи по той бік життя, побачив вогняного демона, що насмішкувато скалячи гострі зуби і помахуючи довгим бичем, наближався до нього. Демон був таким страшним, що завзятий гріховодник заволав вдруге — від нестерпного звіриного жаху, наостанок збагнувши, що церква не обманювала — Пекло є, і він туди зараз потрапить...  Сказаний на вічні муки і спокуту.

Саме цей, моторошний і наповнений страхом, крик, розірвавши нічну тишу, підняв на ноги весь загін.

Насамперед драгуни схопилися за зброю і, зайнявши кругову оборону, приготувалися захищатися від невідомого ворога. Пильно вдивляючись в темряву ночі і неголосно перемовляючись, вони чекали нападу, але час ішов, а ніхто не з'являвся. Тоді десятник підкинув хмизу на вугілля, молячись у душі, щоб затишшя не було навмисним, ворожими хитрощами, і на яскравий вогонь не злетілися ворожі стріли. Але знову нічого не сталося, а при світлі багаття, воїни зауважили, що бракує двох — полонянки і Колобка.

Брат Сигізмунд тут же забубонів молитви, що мали захищати від нечистої сили, а драгуни стали оглядати місцевість, крок за кроком обережно розширюючи коло, в центрі якого горів вогонь.

Спочатку вони почули невиразне мугикання, а потім побачили і зниклу парочку, що завзято вовтузилася на землі, не зважаючи на загальний переполох. Драгун, що помітив їх першим, голосно розреготався і став підкликати решту, вказуючи рукою на чудну знахідку. А оскільки у напівтемряві все здавалося не тим, чим було насправді, вояки поставали півколом і стали підтримувати свого запопадливого товариша реготом, свистом і різноманітними смачними порадами. Чим, власне, і привернули увагу брата Сигізмунда.

Підійшовши до весело регочучого натовпу і з роздратуванням зрозумівши, що саме перервало його сон, інквізитор так розлютився, що не втримався і відважив сластолюбцю по оголеному заду такого копняка стусана, що той посунувся набік і… більше не поворухнувся.

Здивований такою поведінкою за звичай галасливого розстриги, брат Сигізмунд похилився над ним і рвучко відсахнувся Навіть темрява не могла приховати того, що в бідолахи начисто знесена добра половина черепа. А борсалася за обох, придавлена ​​до землі трупом, Ребекка. Дівчина вся перемастилася кров’ю і жалібно скимліла від пережитого.