Розділ 24

Набивний човен швидко ковзав водною гладдю, легко долаючи мляву течію Вовчанки. Двоє досвідчених стернових, один на носі, другий — на кормі, старанно утримували мале судно ближче до берега, де річка була зовсім сонна і задумлива. Тому п'яти парам дужих веслярів, навіть не напружуючись, вдавалося придавати байдаку доволі пристойну швидкість.

Крізь пронизану теплими сонячними променями, прозору товщу було помітно, як на глибині пустували величезні рибини, іноді злітаючи до поверхні, намагаючись зловити необачну муху або бабку. Лиш, міцно зв'язана, зі щільно заткнутим ротом, дівчина, що лежала на дні човна між четвертою та третьою лавою, не могла нічого цього бачити. Хоч очі їй і не закривали.

— Брате Сигізмунде, вибачте, що відриваю вас від важливих роздумів, але чи не час вибрати місце для ночівлі? — поцікавився у дрімаючого на кормі, худого ченця, оголений до пояса дужий воїн.

— Так, напевно, маєш рацію, десятнику... — не відкриваючи очей, розморено, з сонною лінню відповів той. — Дякувати Господу, сьогодні ми втяли добрячий шмат дороги. Пора помолитися і відпочити. Щось я геть притомився...

Вечірнє сонце вже припікало не так прикро, як вдень ​​і в передчутті швидкого відпочинку, чоловіки дужче налягли на весла.

— Чуєш, Шишкарю? — шепнув на вухо своєму сухорлявому сусідові повновидий весляр з середнього ряду. Його вирячені очі, спітніле і червоне від натуги обличчя могло б викликати співчуття навіть у найжорстокішого ката. — Втомився, брат... А що тоді мені говорити?

— Треба було тобі рідше чужих жінок сповідувати, Колобок, от і ходив би далі по холодку в сутані священика, а не пітнів у мундирі драгуна.

— Так, ти маєш рацію, брате. За гріхи треба відповідати. І чим більше нагрішив — тим важче спокутування.

— От, от... — засміявся Шишкар. — Напевно, брат Сигізмунд тому і поклав відьмочку просто до твоїх ніг, щоб ти дивився на неї і… каявся, каявся, каявся...

— Тьху, бісівська спокуса!.. — Колобок і радий би не дивитися на розпростерту перед ним дівчину, та куди дінешся, якщо кожен рух весла треба починати з нахилу тулуба вперед. І тоді очі завзятого гріховодника, самостійно обмацували всю її ладно скроєну постать. Вивчивши таким чином, за день, кожен вигин молодого тіла, послужливо обтягненого м'якою тканиною. Особливо манили недавнього священнослужителя, надмірно випнуті, через те, що мала зв’язані за спиною руки, високі груди дівчини. Два спокусливих, пухких горбка більше ніж наполовину виглядали з недбало розхристаної сорочки. І забути про них не допомагали навіть щільно закриті повіки, бо тоді розпалена уява малювала перед невиправним сластолюбцем геть сороміцькі картини.

— Брате Сигізмунде, — знаючи непереборну слабкість товариша до жіноцтва, продовжував знущатися сухорлявий Шишкар. — А правду кажуть, що вся чаклунська сила у відьом між ногами ховається?

Дружний регіт дюжини чоловіків і несподіване питання вмить зігнали з ченця-єзуїта сонливу оману. Він навіть розсердився спершу. Але, розуміючи, що драгуни просто забавляються від втоми і нудьги, зобразив на обличчі задуму, а потім поважно відповів:

— Я б сказав інакше, сину мій. Церква вчить нас, що жінка є сосуд гріха. А позаяк чаклунство один з найстрашніших смертних гріхів, то, безумовно, сила ця криється в її тілі.

— А я ще чув… — приєднався до жартівливої розмови десятник. — Ніби чародійками можуть бути тільки дівчата. І якщо невинність чаклунки порушити, то вся її бісівська сила і вміння відразу пропадуть.

 — Це залежить від того, сину мій, з чим доведеться зіткнутися. Якщо непорочна дівиця придбала відьомське вміння від нежиті, то — швидше за все, саме так і станеться, як ти кажеш. Але якщо її сила від диявола, то позбавлення чаклунки невинності нічого не дасть. Можливо, навіть навпаки — ще більше посилить їх.

— А з чого така різниця, брате Сигізмунде? — щиро здивувався десятник. Видно, сам не сподівався, що зачепив настільки хитромудру тему.

Бачачи, що розмова справді зацікавив весь загін, інквізитор охоче почав розтлумачувати темним воякам ази чаклунства.

— Різниця, сину мій, виникає зі способу посвячення нечистим майбутньої чарівниці. Нежить, яка бачить в людях всього лише джерело свого життя, за навчання хоче отримати від дівчини тільки її тіло. Вимагає прибувати на перший поклик, не мати ніяких інших справ чи вподобань, опріч служіння вчителеві. Ось чому дівиці після такої ініціації найчастіше йдуть в пущу і живуть далеко від людей. І зовсім інакше відбувається затвердження угоди майбутньої чарівниці з нечистю. Для слуг диявола найцінніше душа, — ось вони і намагаються, якомога сильніше забруднити її. Так, щоб у грішниці потім не було жодного шансу на спокуту. Тому, дівчина, укладаючи угоду з нечистю, в знак покори і визнання Сатани, повинна тричі віддатися бісу… однак, зберігаючи при цьому дівоцтво.

— Це ж як? — здивувався наймолодший з драгунів, веснянкуватий хлопець, років двадцяти. — Хіба ж можна: і рибку зловити і... рук не замочити?

— Можна, можна, — кивнув єзуїт. — Для цього грішниця вчиняє з нечистим содомський гріх.

Сусід хлопця, чолов’яга літами старше, бачачи, що той все одно нічого не зрозумів з пояснень ченця, тихо промовив з єхидною усмішкою:

— От ти недогадливий… Задничку вона бісу підставляє...

Таке просте пояснення молодий драгунів зрозумів, але судячи з погляду, яким він окинув Ребекку, було ясно, що з цієї хвилини репутація заарештованої, як і всіх інших жінок, в його очах, впала на саме дно моральної прірви.