Ейфорія, яка сховалась

Вам знайоме відчуття ейфорії, ейфорія на початку відносин? Ейфорія яка буває день, тиждень, місяць, рік...

         Моя ейфорія тривала роки три... Точно рівно три роки. Прямо якась магія, ці дотики, вірші які він писав, пісні які співав та слова від яких завмирало серце. Все було адресовано лише мені. Це правда захоплювало, як він проводив до дому та коло нього цілував у щічку так... по дитячому, але посмішка не сходила з обличчя днями... Ті смс ночами та розмови годинами. Знаєте я саме з тих людей які не люблять говорити по телефону, але з ним я спілкувалась годинами.

         Він був першим... Першим хто провів, поцілував, хвилювався, турбувався та захищав. Вам знайоме відчуття коли коли ви знаймі рік а відчуття ніби все життя? Я саме так почувалася з ним. Мені здавалося що ця казка, цей роман не закінчиться... Але навіть найцікавіший роман закінчується.

         А знаєте що найкумедніше? Це наша перша зустріч... Я так його злякалась, я думала що треба триматися від нього подалі. Але у долі виявились свої плани.

         Наші відносини просувалися дуже повільно, я б сказала елегантно…плавно та романтично. Мене це захвачувало з головою, для мене він був тим самим хлопцем із фільмів. Ці квіти кожного дня, польові квіти які я обожнюю… Саме він дарував це відчуття ейфорії.

         Я дуже добре запам’ятала одну нашу розмову:

-Не розумію як пари сваряться кожного дня? Це ж ще причини такі находити треба.- я сміялась та дивилась на нього знизу вверх.

-Вони просто не кохають один одного так, як кохаємо ми.- його посмішка та обійми в той момент здавалися теплішими за саме сонце.

         Здавалося прості сова, прості вчинки але я чомусь їм довіряла. Я вперше когось покохала, вперше так сильно.

         І в кожної пари настає момент коли розмова заходить про майбутнє. Ну знаєте весілля, діти їх імена, будинок, собака. У деяких ейфорія на цьому моменті закінчується, але в нас вона тільки більше набирала обороти.

         Він познайомився з моїми батьками, я з його. Все як в казці чи не так? Після цього ми почали залишатися один в одного, засинати в обіймах один одного, але в з настанням ночі я була вимушена йти до дому адже мама на довше не відпускала. Я знаю це звучить смішно, але навіть в цьому був свій шарм. Ми гуляли під просторами зірок, а інколи і місяця.

         Далі я стала помічати в нього поганий настрій. Коли я хотіла поговорити і питала «Що сталося?» отримувала обурене «Все нормально».  Тоді я ще не ображалась так сильно, думали що йому просто важко мені відкритися але пройдуть роки і нічого не зміниться. Саме це стане причиною наших постійних сварок.

         Звичайно ми сварилися, але сварилися ми рідко та мітко. Пам’ятаю як плакала, а він одразу заспокоював зі словами «Перестань, я не можу дивитися на твої сльози». Саме з цими словами ми мирились, ось так просто.

         Загалом ці три роки були немов в казці ми гуляли, говорили приємні слова, балакали, жартували, сварились і одразу мирились… а далі як в тій пісні «Щось пішло не так і стало не цікаво». Просто не можу  не погодитися з цими словами…вони по справжньому життєві.

         Саме в перший кризис наших відносин він зробив мені пропозицію руки та серця. Здавалося б ейфорія яка почала десь ховатися знову виглянула, ніби сповіщаючи що вона завжди з нами просто треба її знайти.

         І знову щастя, знову поцілунки та обійми до ночі. Але це був корткочасний ефект. Через місяць знову сварки, підозри, сльози. Та як я вже казала найголовніша проблема була в тому що він мені не міг відкритися. В нього постійно було те що він не розкаже.

         Під час чергової сварки я нарешті сказала слова які торбували вже пів року:

-Чому, я для тебе як відкрита книга, чому ти про мене знаєш все? А я про тебе не знаю майже нічого,- я вже не плачу як раніше а просто говорю ці слова. А у відповідь лиш тиша.

         Ось так вже на протязі п’яти років ми сваримося по одній і тій же причині.

         Але ми ні разу не розлучалися, адже обоє притримувалися одної думки що якщо розходимося то назавжди, тому ми гарно думали преш ніж таке говорити. І те чим дійсно пишаюсь, що за ці роки під час сварок ні разу не обзивали один одного вульгарними словами. І ми за це вдячні один одному.

         Саме так після трьохрічної ейфорії, настало сьогодення… Звичайно ейфорія навідувалась до нас, але вона була рідким гостем в наших відносинах.

         Але я й досі кохаю, кохаю як в перше і час від часу ми все ще пишемо вірші та листи. Це наша особиста романтика. Наше особливе кохання.

         З таким коханням ми вже п’ять років, ми все ще кохаємо, сваримось та інколи відчуваємо ейфорію. Адже скільки б не було кризисів ми разом іх розібємо в щент. Адже настане день коли я зможу підібрати ключик до його книги і прочитати наче в перше…