Три побачення з мільярдером

Розділ 18

За сорок хвилин мій позашляховик зупинився біля вкритої графіті стіни покинутого заводу десь на околиці міста. Асфальт тут був густо пошматований чорними слідами від шин, а над локацією висів густий сизий дим, типова база для вуличних гонок. Тураш зіграла просто блискуче. Вона геніально приховала цей козир, жодним словом не попередивши мене про екстремальні захоплення своєї кандидатки.

– Пристібайся, Владе, – Діана підвела мене до яскраво-жовтого тюнінгованого Nissan Skyline й кивнула на пасажирські двері. – І не кажи потім, що я не попереджала.

Двигун ревнув так, що задзвеніли вікна, і машина зірвалась з місця. Крісло вдавило мене в спинку, а Діана вела агресивно, зухвало, кидаючи авто в керований занос на кожному повороті промзони, так, що бетонні стіни пролітали за сантиметри від дзеркала. Мені було добре. Замість паніки чи холодного поту всередині розливався чистий адреналін, від якого хотілося сміятись уголос. Я дивився на зосереджений профіль дівчини і ловив себе на думці, що Віка підібрала мені ідеальну партнерку, з характером і без страху перед швидкістю чи моєю присутністю поруч.

Трохи згодом, після покатушок і моїх провальних спроб хоч трохи відповідати рівню Діани за кермом, ми стояли на Поштовій площі. Нічний Київ світився тисячами вогнів, а вітер із Дніпра приємно остуджував обличчя після гарячих заїздів. Діана сперлась на кам'яний парапет набережної й видихнула так, ніби щойно зійшла з атракціону.

– Знаєш, ти зовсім не схожий на столичних мажорів, – сказала вона. – Ті на першому ж заносі починають скиглити або хапатись за ручку, а ти навіть оком не змигнув.

– Я обожнюю швидкість, – я став поруч. – До того ж ти водиш філігранно, і панікувати поруч із такою людиною було б просто образою.

– Лестощі. Мені подобається.

Відстань між нами скоротилась якось сама собою. Я не помітив, у який момент це сталося, і не зміг би сказати, хто з нас зробив той останній крок, але за мить наші губи вже торкнулись, і поцілунок вийшов глибоким, неквапливим та дуже приємним. Її долоня впевнено лягла мені на плече, і на кілька секунд усе навколо, включно з вітром, містом і моїм ідеальним планом, перестало існувати.

– Непогано, Владе, – Діана м'яко відсторонилась. – Ти вмієш дивувати не гірше за мої заноси.

Я засунув руки в кишені джинсів. Ось він, ідеальний момент для фіналу.

– Ти теж чудова, – сказав я спокійно. – Але я маю бути чесним одразу. Мені потрібна не просто класна подруга для кіно й заїздів. Я шукаю фіктивну наречену, бо маю одружитись найближчим часом, щоб вирішити сімейні проблеми зі спадком.

Діана не влаштувала істерики й не відскочила від мене, як від прокаженого. Вона просто схилила голову набік і подивилась уважно та оцінююче, без краплі паніки.

– Фіктивну наречену? – перепитала вона з ледь помітною усмішкою. – Тобто весь цей вечір був кастингом?

– Щось на зразок того, – не став заперечувати я.

Вона помовчала, потім легко зітхнула й розвела руками.

– Ти класний мужик, Владе. З тобою цікаво, ти не боїшся ризикувати, і енергетика в тебе крута. Але фіктивні шлюби – це не мій формат, бо особиста свобода й мої тури мені зараз дорожчі за будь-які вигідні угоди. Тож відповідь ні.

Жодної образи в голосі, лише спокійний вибір дорослої людини.

Вона підійшла ближче й залишила на моїх губах короткий прощальний поцілунок.

– Якщо передумаєш і захочеш просто зустрітися, мій номер у тебе є, – кинула вона вже через плече, прямуючи до свого жовтого Skyline. – Бувай, Владе.

Двигун гучно рвонув, і за мить машина зникла за поворотом. Я залишився на набережній сам. Побачення вийшло майже ідеальним, а третя кандидатка виявилась справжньою знахідкою, яскрава, чесна й без жодних заморочок. Проте вона відмовила, а це означало лише одне, третя спроба провалена, і мій план спрацював бездоганно. Я дістав телефон, знайшов потрібний номер і натиснув виклик. Дивлячись на темну воду Дніпра, я слухав рівні гудки й відчував, як усередині розливається справжнє тріумфальне задоволення.

– Слухаю, – нарешті пролунав голос Тураш, трохи втомлений, сонний і відчутно напружений.

Я уявив, як люто вона зараз стиснула губи.

– Готуйте білу сукню, Вікторіє, – промовив я з широкою нахабною усмішкою, смакуючи кожне слово. – Ви щойно з тріском програли наше парі...




Поскаржитись на передплату




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше