Три побачення з мільярдером

Розділ 15

Мій кабінет нагадував центр управління польотами. Шість моніторів на моєму робочому столі безперервно блимали зеленими та червоними графіками біржових зведень. Крокуючи вздовж панорамного вікна, я методично розносив фінансового директора однієї збиткової IT-компанії через бездротову гарнітуру.

– Скидайте ці активи негайно, – наказав я жорстко, ігноруючи чергове жалюгідне виправдання. – До кінця дня угода має бути закрита. Інакше завтра ви всі дружно підете на біржу праці.

Зірвавши гарнітуру, я кинув її на стіл. І тільки но видихнув, двері кабінету відчинилися без стуку. На порозі намалювався Макс. Мій старший брат виглядав так, ніби щойно зійшов зі сторінок журналу для успішних і нудних аристократів. Випрасуваний костюм, жодної зайвої складки, ідеальна зачіска. Він окинув прискіпливим поглядом мій завалений документами стіл і відверто скривився.

– Ніколи не розумів, як ти можеш працювати в такому хаосі, – протягнув брат, проходячи всередину. Він по-хазяйськи опустився на шкіряний диван і закинув ногу на ногу.
– А я ніколи не розумів, як можна щодня затягувати краватку на шиї і досі не вдушитись нею, – відбив я одразу. – Чого прийшов? У мене за десять хвилин важлива нарада.
– Повз проїжджав, вирішив провідати улюбленого молодшого братика, – криво всміхнувся він. Ми завжди змагалися, скільки себе пам'ятаю, але зараз ця сімейна конкуренція сягнула піку. – Ну і заодно поговорити про нашу вчорашню телефонну розмову.

Я ледь помітно напружився, але зовні зберіг абсолютний спокій, просто схрестив руки на грудях.

– Ти про ту частину, де я підтвердив, що в мене серйозні стосунки?
– Саме про неї. Знаєш, Владику, я ж не полінувався. Навів довідки. Ніхто з наших спільних знайомих не бачив тебе з жінками останні півроку. Жодної постійної супутниці.

Я тихо засміявся, відверто насолоджуючись ситуацією.

– Тобто ти реально витратив свій дорогоцінний час, щоб поговорити про мою дівчину? Серйозно? Може свічку потримати хочеш? Чим боїшся, що я виконаю умову діда швидше і вирву компанію з твоїх рук?
– Я просто думаю ти брешеш, щоб потягнути час, – різко кинув брат, втрачаючи свою аристократичну незворушність. – Як її звати, цю твою міфічну обраницю?

У голові миттєво пронеслися стандартні варіанти. Будь-яке ім'я, щоб він просто відчепився. Але мозок, який звик прораховувати бізнес-стратегії на десять кроків уперед, раптом видав абсолютно неконтрольовану реакцію.

– Віка, – відповів я твердо, дивлячись прямо брату в очі.

Це коротке ім'я зірвалося з губ раніше, ніж я встиг зупинити власну необачність.

 – Добре. У неділю на сімейній вечері подивимося, наскільки вона реальна. І ще одне. Наша традиційна поїздка в Гленші.

Я подумки застогнав. Щорічна гірськолижна вилазка до Шотландії завжди перетворювалася на тиждень суцільних сімейних іспитів і змагань, хто швидше спуститься з чорної траси.

– До нового року ще чотири місяці, Макс!
– Пора вже бронювати шале,
– І що? Бронюй, – я знизав плечима. – Я буду.
– Питання в тому, чи будеш ти один, – Макс хитро примружився. – Ти ж візьмеш із собою свою Вікторію? Сподіваюся, твоя дівчина стоїть на лижах? Чи вона з тих, хто весь день сидить у ресторані з келихом глінтвейну і робить селфі на фоні снігу?

Я чудово розумів, куди він хилить. Макс шукав будь-яку зачіпку, щоб вибити мене з рівноваги і довести, що я все вигадав. Але відступати було нікуди.

– Моя Віка чудово катається, – відбив я спокійно, хоча гадки не мав, чи взагалі Тураш колись бачила справжні гори. Знаючи її характер, вона радше організовуватиме лижників у рівні шеренги, ніж сама поїде зі схилу.
– Побачимо, братику, – Макс нарешті піднявся з дивана, поправляючи борти свого ідеального піджака. Його губи розтягнулися в поблажливій усмішці. – До зустрічі в неділю.

Щойно двері за ним зачинилися, я важко видихнув і опустився в робоче крісло.

Якого дідька я назвав її ім'я? Та ще й пообіцяв потягнути в гори?

Потрібно було вибудувати чітку стратегію. Спочатку – сімейна вечеря, де я представлю Віку. Звісно, моя мета – зробити її своєю нареченою. Але чи повірять мої рідні  у швидке весілля просто так? Навряд чи. Хай поки поспостерігають за нами як за парочкою, переконаються в серйозності моїх намірів, а потім і обручку на палець.

Провівши долонею по обличчю, я згадав учорашню сутичку на терасі ресторану. Вікин розлючений погляд, розправлені плечі, сміливість, з якою вона відчитувала мене, як школяра. Тураш була тією самою зубастою піраньєю. Безкомпромісна. Гостра на язик. Нездатна прогинатися. Вона щодня сканує впливових чоловіків, керує чужими долями, але сама сидить наодинці зі своїми нескінченними електронними таблицями, ховаючись за раціональністю. Якщо дозволити їй підібрати мені третю кандидатку, її хвалена система знову підсуне когось зручного. Когось, хто ввічливо усміхатиметься за родинним столом. Це буде стовідсотковий провал. Мені не потрібна була чергова паперова анкета. Я хотів бачити поруч жінку, яка сама керує цією базою. Тільки Віка здатна витримати пресинг моєї сімейки і навіть не кліпнути. Взявши зі столу телефон, я прокрутив його між пальцями. До фіналу нашого парі залишалося критично мало часу. Тепер потрібно було просто технічно загнати цю вперту узурпаторшу в глухий кут...




Поскаржитись на передплату




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше