В день другого побачення я рипаркувала авто біля елітного заміського спортклубу «Авангард». Я ще раз перевірила графік зустрічі на планшеті. Після провалу з рестораном я вирішила кардинально змінити тактику. Ніяких закритих VIP-залів чи нудних світських бесід над тарілками. Друге побачення мало відбутися на відкритому майданчику для стрільби з лука. Олена, власниця клінік, була жінкою зі сталевими нервами, і такий спорт ідеально підходив для того, щоб показати її зібраність.
До приїзду кандидатки залишалося рівно двадцять хвилин. Цього разу я мала достатньо часу, щоб провести короткий інструктаж для свого нестерпного клієнта, перш ніж випустити його на побачення.
Увійшовши до просторого холу клубу, я одразу помітила Влада. Він сидів у глибокому оксамитовому кріслі, закинувши ногу на ногу, і щось швидко друкував у телефоні. Сьогодні на ньому були темні джинси, футболка та класичний піджак, який підкреслював лінію плечей. Він виглядав розслаблено і до біса впевнено.
– Сподіваюся, ви не гуглите, як швидше довести жінку до нервового зриву? – запитала я замість привітання, опускаючись у крісло навпроти нього.
Він підняв очі, і на його губах миттєво з'явилася та сама фірмова усмішка, котра мене відверто бісила.
– Добрий день, Вікторіє, – чоловік повільно поклав телефон на столик. – Я взагалі не збирався її доводити. А ви що, вирішили провести мені майстер-клас із правильної поведінки хлопчика на побаченні?
– Саме так, – відповіла я спокійним, діловим тоном. – Оскільки ви маєте талант перетворювати світські зустрічі на катастрофу, ми пройдемося по базових правилах. І головне, вислухайте їх до кінця, перш ніж видавати черговий саркастичний коментар. До речі, цього разу ніякого жування стейків. Ми йдемо на майданчик.
– На який ще майданчик? – Влад злегка насупився.
– На майданчик для стрільби з лука, – повідомила я з легкою переможною усмішкою. – Ваше побачення буде активним.
Влад кілька секунд дивився на мене, перетравлюючи почуте, а потім відверто розреготався.
– Стрільба з лука? Серйозно? – він відкинувся на спинку крісла, склавши руки на грудях. – Вікторіє, ви зараз жартуєте? Я схожий на хороброго Робін Гуда, який грабує багатих? Чи, може, на Леголаса з «Володаря перснів»? Мені що, треба було надягнути ельфійські вуха для більшої реалістичності вашого сценарію?
– Вам достатньо просто не показувати свій жахливий характер хоча б перші півгодини, – парирувала я жорстко, відмовляючись піддаватися на його провокацію. – Стрільба чудово тренує витримку, якої вам так бракує.
Крецу відкрив рота, щоб відповісти, але в цю мить прозвучала різка мелодія його телефону. Кинувши швидкий погляд на екран, Влад ледь помітно стиснув щелепи.
– Прошу вибачення, – промовив він, беручи гаджет. – Це Макс. Мій дорогий старший братик...
#43 в Жіночий роман
#116 в Любовні романи
#54 в Сучасний любовний роман
від ненависті до кохання, фіктивний шлюб, протистояння характерів сильні почуття
Відредаговано: 20.11.2026