Повернувшись до кабінету, я одразу попрямувала до робочого столу. Нервово переклала стопку тек з анкетами клієнтів так, щоб їхні краї лежали строго паралельно краю стільниці. Внутрішній перфекціоніст просто вимагав повернути звичний порядок, бо Владислав Крецу щойно безжально розтоптав усі мої старання.
– Вікуню, ти виглядаєш так, ніби щойно провела важкі переговори з терористом, – пролунав від дверей веселий голос Лілі. Подруга граційно опустилася в крісло, з цікавістю і очікуванням дивлячись на мене, сподіваючись почути все в подробицях.
– Гірше, – відрізала я різко, сідаючи на своє місце і відкриваючи робочий ноутбук. – Терористи хоча б висувають логічні вимоги. А цей нахаба просто отримує задоволення від того, що порушує чужі кордони. Він спеціально довів Марину до істерики своїми безглуздими питаннями.
Соломія, яка саме заносила нові роздруківки, здивовано кліпнула очима, зупинившись посеред кімнати.
– Але ж Марина – найспокійніша клієнтка в нашій базі. Вона навіть на йогу ходить п'ять разів на тиждень.
– Солю, тут не допоможе ні йога, ні наші штатні психологи, ні навіть астрологи з їхніми натальними картами, – зітхнула я важко, потираючи скроню. – Щоб витримати Крецу, цій агенції потрібно терміново знайти професійного екзорциста. Здається, в нього вселився демон інтелектуального садизму.
Дівчата дружно розсміялися, але я вже повністю занурилася в базу даних. Мені була потрібна жінка, здатна витримати цей пресинг і не втекти після першої ж провокації. Це стало справою честі.
Ввечері, перебуваючи у власній квартирі, я намагалася відновити душевну рівновагу перевіреним способом. На кухні пахло ваніллю та мигдалевим борошном – процес приготування французьких макаронсів завжди повертав мені відчуття спокою. Точні грами, чіткий таймінг, ідеальні пропорції. Тут усе залежало виключно від мене, і жоден непередбачуваний мільярдер не міг цього зіпсувати.
Поставивши деко в духовку, я повернулася до кухонного острова. На екрані ноутбука світилася анкета власниці мережі приватних клінік, жінки із залізним характером.
Рівно о двадцять третій нуль-нуль екран телефону засвітився від вхідного дзвінка. Побачивши ім'я абонента,я відчула миттєве роздратування.
– Ви взагалі при своєму розумі дзвонити о такій порі? – запитала різко, натискаючи на гучний зв'язок і продовжуючи витирати стільницю серветкою. – Нормальні люди зараз відпочивають.
– Ну ви ж не спите... Добрий вечір, Вікторіє, – його глибокий голос зазвучав із динаміка так близько, ніби він стояв просто за моєю спиною. – Я дзвоню, щоб вибачитися за сьогоднішнє.
Рука із серветкою завмерла над кухонним островом. Крецу або добряче випив, або це чергова хитромудра пастка. Цей стратег ніколи нічого не робив просто так. Його вибачення звучало занадто спокійно, ламаючи всі мої очікування.
– Вибачитися? – перепитала я з відвертою підозрою, примруживши очі. – Владиславе, вас хтось викрав і змушує читати текст із папірця під дулом пістолета?
#46 в Жіночий роман
#122 в Любовні романи
#57 в Сучасний любовний роман
від ненависті до кохання, фіктивний шлюб, протистояння характерів сильні почуття
Відредаговано: 21.11.2026