Витративши майже шість годин на ретельний аналіз бази даних, я нарешті закрила ноутбук із відчуттям абсолютної професійної перемоги. З-поміж трьохсот елітних анкет мій алгоритм виділив ідеальну кандидатку для Владислава Крецу.
Марина виглядала як мрія будь-якого впливового чоловіка, якому потрібна презентабельна супутниця для світських раутів. Їй було двадцять вісім, вона мала престижну освіту у сфері мистецтвознавства, володіла трьома мовами та керувала власною невеличкою галереєю. А головне її психологічний профіль показував високий рівень стресостійкості та відсутність схильності до зайвих емоційних драм. Ідеальна, зручна та красива картинка, саме те, що замовляв наш нестерпний мільярдер.
Перше побачення я організувала в найкращому ресторані міста, відомому своєю закритою атмосферою та бездоганним сервісом. Забронювавши столик у VIP-залі з приглушеним освітленням, я особисто простежила за меню та вибором вина. Залишалося лише сидіти у сусідній залі, періодично поглядаючи на екран телефона, куди мені мав приходити звіт від знайомого менеджера закладу, і насолоджуватися тріумфом своєї системи.
Проте тріумф закінчився приблизно на п'ятнадцятій хвилині зустрічі.
Мій телефон коротко завібрував, повідомляючи про нове повідомлення. Розблокувавши екран, я побачила смс від Марини. Очікуючи побачити подяку за чудового кавалера, я натомість отримала суцільний потік обурення.
«Вікторіє, це якийсь жарт? Він нестерпний! Я намагаюся підтримати бесіду про сучасний живопис, а він питає, чи можна купити галерею разом із художниками, щоб вони намалювали йому новий логотип для компанії!»
Звівши брови від несподіванки, я швидко набрала відповідь, радячи дівчині просто змінити тему і запитати про його роботу. Марина мала б легко впоратися з такою дрібною перешкодою. Але за десять хвилин телефон завібрував знову.
«Він щойно сказав офіціантові, що їхнє фірмове ризотто нагадує йому клей для шпалер, і вимагає принести йому звичайний стейк із кров'ю, хоча я вже попередила, що не переношу вигляду сирого м'яса! Віко, він робить це робить навмисно!»
Ну все, цей чоловік перейшов усі межі адекватності. Владислав Крецу явно не розумів, що таке елементарна ввічливість на першому побаченні. Я намагалася заспокоїти Марину повідомленнями, але ситуація стрімко виходила з-під контролю.
Вирішивши втрутитися особисто, я підвелася з-за свого столика і впевненим кроком попрямувала до VIP-залу. Ледве відхиливши важку оксамитову штору, я стала свідком справжньої катастрофи.
Марина сиділа з ідеально рівною спиною, нервово стискаючи тонку ніжку келиха, тоді як Влад розслаблено відкинувся на спинку стільця. На його обличчі грала та сама зухвала, нахабна усмішка, з якою він ввалився до мого кабінету.
– Розумієте, Марино, – протягнув Крецу глибоким, розміреним тоном, розрізаючи ножем великий, явно непросмажений шматок м'яса. – Мистецтво – це, звісно, чудово. Але коли мій дід передасть мені компанію, я збираюся звільнити близько тисячі неефективних працівників у перший же тиждень. Як ви вважаєте, який колір краватки мені краще одягнути для такого заходу? Може, щось із вашої галереї надихне мене на правильний вибір?
Дівчина кліпнула кілька разів, намагаючись осмислити почуте. Її бездоганний макіяж не міг приховати відвертого шоку та огиди. Вона прийшла на зустріч із галантним мільярдером, а опинилася за одним столом із нахабою, який отримував задоволення від її розгубленості.
– Знаєте, Владиславе, – голос Марини ледь помітно тремтів від обурення, коли вона різко підвелася з-за столу, кинувши лляну серветку на тарілку. – Я думаю, вам взагалі не потрібна краватка. Вам потрібен намордник. Усього найкращого.
Вона швидко розвернулася на високих підборах і стрімко попрямувала до виходу, ледве не збивши мене з ніг біля штори. Я навіть не встигла нічого сказати, лише проводила її шокованим поглядом.
Повернувшись до столика, я побачила, що Влад абсолютно не засмутився. Він спокійно відправив шматок стейка до рота, повільно пережував і, помітивши мене біля входу, привітно підняв свій келих із червоним вином.
– Чудовий вибір ресторану, Вікторіє, – промовив він із неприхованою іронією. – Стейк тут справді непоганий. А от ваша ідеальна кандидатка виявилася занадто ніжною для реального світу. Мабуть, ваш хвалений алгоритм десь дав збій.
Стиснувши кулаки так сильно, що нігті вп'ялися в долоні, я рішуче зробила крок до Влада. Цей чоловік щойно знищив купу годин безсонної праці і предʼявляє мені претензії? Дайте мені ніж, я зараз приріжу цього пихатого павича!
#43 в Жіночий роман
#118 в Любовні романи
#55 в Сучасний любовний роман
від ненависті до кохання, фіктивний шлюб, протистояння характерів сильні почуття
Відредаговано: 20.11.2026