Розділ 18

Це було абсолютно незаконно, безглуздо і до біса гаряче. Данило втиснув мене спиною в холодну, вологу стіну скелі. Контраст між крижаним каменем за моїми лопатками та його розпеченим, важким тілом попереду був настільки сильним, що в мене перед очима миттєво попливли зелені фосфоричні кола печери.

— Назаров... вони ж зараз повернуться... — спробувала писнути я, але мій голос зрадницько зірвався на хрипкий стогін, коли його великі, шорсткі від весел долоні безжально задерли поділ мого зеленого сарафана вгору, до самої талії.

— Не повернуться, — прохрипів він мені прямо в губи, обпалюючи своїм гарячим диханням. — Марк досліджуватиме ті написи ще щонайменше хвилин п'ятнадцять. Нам вистачить.

Я не стала сперечатися. У мене просто не було на це жодного раціонального аргументу. Я сама судорожно обхопила його шию руками, підстрибуючи й обвиваючи його талію ногами. Дан підхопив мене під сідниці, утримуючи на вазі на тлі цієї стародавньої скелі. Тонка тканина моєї білизни була безжально відсунута вбік, і наступної секунди він увійшов у мене — одним потужним, глибоким поштовхом, який змусив мене голосно закинути голову й закусити губу, щоб мій крик не рознісся по всьому затону.

Ритм був шаленим. Жодних прелюдій, жодного романтичного штилю — тільки чистий, тваринний інстинкт на межі фолу. Кам'яна стіна за моєю спиною ледь помітно царапала шкіру крізь тонку тканину сарафана, Дан рухався всередині мене швидко й жорстко, змушуючи моє тіло здригатися від кожної нової хвилі неймовірного, концентрованого задоволення.Відлуння в печері підхоплювала кожен наш уривчастий вдих, кожен тихий хлюпіт води об борт каяка, перетворюючи це на якийсь шалений первісний ритуал.

Я дряпала його засмаглі плечі, кусала його за шию, повністю розчиняючись у цьому божевіллі. Мені було начхати на Марка, на Алісу, на Київ, на весь мій колишній структурований світ. Прямо зараз існував тільки цей чоловік, ця холодна скеля і цей шалений, вибуховий фінал, який накрив нас одночасно. Кіра Олександрівна, залізна леді з фінансовим дипломом, щойно остаточно капітулювала на користь дикої пристрасті в Затоні Контрабандистів.

Коли Дан нарешті обережно опустив мене на прохолодний пісок, мої ноги буквально тремтіли й відмовлялися тримати вагу тіла. Сарафан був мокрим від моїх власних збуджених соків та бризок води, волосся нагадувало гніздо шаленої відьми, але на моїх губах застигла така переможна посмішка, що Дан, дивлячись на мене, просто тихо розсміявся, притискаючи мене до своїх гарячих грудей.

— Ну що, аналітику? — він обережно прибрав мокре пасмо з мого чола. — Як тобі наші нові логістичні маршрути?

— Ці маршрути... потребують серйозного додаткового фінансування, Назаров, — прошепотіла я, намагаючись поспіхом поправити білизну, бо з-за повороту скелі вже почувся гучний сміх Аліси.

— О, дивись, Марку! Вони навіть не зрушили з місця! — Аліса вибігла на пляж, тримаючи в руках якийсь чудернацький камінь. — Друзі, ви стільки втратили! Там такий хід углиб скелі! А чого ви знову такі... ем... втомлені? Назаров, ти що, змусив Кіру саму тримати каяки, поки ми ходили?

Марк підійшов ближче, підозріло подивився на рудий пісок на моїх колінах, потім на перекошений комір сорочки Данила, і тяжко зітхнув:

— Алісо, ти наївна як перший курс кулінарного технікуму. Ходімо назад до готелю. Мені здається, наш генеральний директор щойно провів дуже успішні закриті переговори з аудитом. І судячи з вигляду Кіри — аудит залишився максимально задоволений результатом.

Ми всі голосно розсміялися, застрибуючи назад у свої човни. Сонце за межами грота знову зустріло нас шаленою спекою, але всередині мене тепер палав зовсім інший вогонь, який ніяке море вже не могло загасити.

Зворотний шлях на каяках перетворився на справжнє випробування для моєї витривалості. М’язи, які я зазвичай тренувала хіба що набігами на дорогі столичні фітнес-клуби, тепер горіли від кожного помаху весла. Але щоразу, коли я збиралася тужливо заскиглити, Дан ззаду так впевнено й сильно підгрібав, що наш човен буквально летів уперед. Ну й краєвид на його напружені біцепси та мокру від бризок спину діяв як непоганий легальний допінг.

Коли ми нарешті виповзли на пляж «Nirvana Resort», сонце вже почало ховатися за верхівки кипарисів. Марк просто вивалився з каяка на мілководдя, відмовляючись ворушитися.

— Назаров, — прохрипів архітектор, поки Аліса намагалася витягти його за ногу на сухий пісок. — Твій готель чудовий, але твої розваги — це геноцид столичних креативників. Я вимагаю моральної компенсації. У вигляді стейка завтовшки з мою руку і відра крижаного вина.

— Компенсацію буде виплачено в повному обсязі через годину в VIP-альтанці на скелях, — Дан посміхнувся, закидаючи весла на плече так легко, наче це були зубочистки. Потім він повернувся до мене й тихо, щоб не чули інші, додав: — А для нашого головного аудитора у мене буде окреме заохочення. Без свідків.

Я лише грайливо штовхнула його ліктем у бок, хоча всередині від його оксамитового голосу знову все солодко стислося.

За годину ми сиділи в закритій білій альтанці, що зависла на самому краю гранітної скелі над морем. Знизу доносився глухий гуркіт хвиль, а на столі вже шкворчали величезні стейки рібай, які особисто приніс шеф-кухар ресторану, дрібно кланяючись Данилу Олександровичу.

Аліса, яка вже встигла змінити неонові велосипедки на ефектну чорну сукню на бретельках, крутила в пальцях кришталевий келих із червоним сухим.

— Ну що, Кіро, — вона хитро примружилася, дивлячись на те, як Дан дбайливо підкладає мені на тарілку найкращий шматок м’яса. — Я знаю тебе п’ять років. Ти завжди прораховувала чоловіків як фінансові ризики. Олексій у тебе проходив по категорії «стабільний, але нудний актив із підвищеною токсичністю». А Назаров... Назаров — це що? Венчурна інвестиція без жодних гарантій?

Я зробила повільний ковток вина, відчуваючи, як тепла хвиля розливається по тілу після шаленого дня. Я подивилася на Дана — він якраз розмовляв про щось із Марком, але його ліва рука впевнено й тепло лежала на моєму коліні під столом, повільно погладжуючи шкіру крізь тонку тканину моєї сукні.