Розділ 17

Дан

Двері мого приватного кабінету відчинилися з характерним стукотом. Попереду йшов Олексій Воронов — його обличчя світилося такою переможною, єхидною посмішкою, наче він щойно виграв тендер усього свого життя. Слідом за ним упевнено крокував начальник обласної інспекції, пан Савченко, якого я знав заочно — людина з непомірними апетитами і дуже гнучкими моральними принципами.

— Ну що, налий-випий, — голосно промовив Олексій, зупиняючись посеред мого кабінету й демонстративно оглядаючи дорогі шкіряні меблі та панорамні вікна. — Гра в простого бармена закінчилася. Знайомся, це...

— Я знаю, хто це, Воронов, — я навіть не підвівся з-за свого масивного столу з мореного дуба. Я повільно крутив у пальцях важку кришталеву склянку з чистою водою, спостерігаючи за ними з абсолютною, майже лінивою байдужістю. На моєму обличчі застигло фірмове покерне обличчя, яке зазвичай означало, що мій опонент уже банкрут, просто ще не отримав сповіщення з банку. — Пане Савченко, доброго вечора. Не думав, що ви особисто розвозите постанови в п'ятницю ввечері. Обласний бюджет настільки збіднів на кур'єрів?

Савченко злегка зніяковів, його впевненість трохи похитнулася від мого тону, але Воронов миттєво перехопив ініціативу, ляснувши шкіряною папкою по моєму столу.

— Ти тут зуби не заговорюй, Назаров! Ми знаємо все про твої схематози з Артуром. Заниження податкової бази, фіктивні акти на будівництво... Готель буде запечатано за годину. Твої люди вже пакують сервери. А ти... ти завтра будеш давати свідчення. І Кіра поїде зі мною, тому що ти більше ніхто. Звичайний заїжджий махінатор, який вирішив, що може купити все узбережжя.

У цей момент бічні двері кабінету, що вели з боку приватного ліфта, тихо відчинилися.

До кімнати увійшла Кіра. Вона була в моєму одязі,з диким, розпатланим вітром волоссям, але йшла вона так, наче під її босоніжками був червоний килим на врученні «Оскара». Слідом за нею йшов Ігор, тримаючи в руках роздруковані листи та папку з фірмовим логотипом компанії Воронова «ВП Девелопмент».

— Олексію, — її голос прозвучав як удар батога — чисто, холодно й абсолютно безжально. — Твій рівень аналітики ризиків завжди був нижче середнього, але сьогодні ти перевершив власну дурість.

Воронов різко обернувся, і його щелепа ледь помітно відвисла.

— Кіро? Ти... що ти на себе вдягла? Що це за ганчір'я? Іди сюди, ми їдемо...

— Ми нікуди не їдемо, — вона підійшла прямо до столу, ігноруючи Олексія, і поклала перед паном Савченком перші кілька аркушів з папки Ігоря. — Пане інспектор, я б на вашому місці дуже уважно подивилася на ці документи, перш ніж підписувати будь-які акти вилучення. Це оригінали договорів між «Nirvana Resort» та компанією «ВП Девелопмент», юридичний супровід якої здійснював пан Воронов. А ось це — виписки з рахунків, де чітко видно, що фіктивні знижки, про які говорить Олексій, перераховувалися на офшорну компанію, зареєстровану на ім'я... його рідної сестри.

Кабінет моментально занурився в таку оглушливу тишу, що було чути, як на вулиці шумить прибій. Лисина Воронова миттєво покрилася великими краплями поту, а його багрове обличчя почало стрімко набувати землянистого відтінку.

Савченко швидко перебирав очима по паперах, і його руки ледь помітно затремтіли. Він подивився на Олексія, потім на мене, а потім на Кіру, яка стояла, схрестивши руки на грудях, з виразом абсолютної триумфальної зверхності.

— Олексію... — тихо, з люттю в голосі промовив чиновник. — Ти сказав, що тут чистий кримінал по готелю. Ти не казав, що твоя власна фірма підробляла акти.

— Це... це підробка! Вона бреше! Вона захищає цього... цього бармена! — закричав Воронов, але його голос уже зрадницьки зірвався на писк.

Я повільно підвівся з крісла, застібаючи один ґудзик на піджаку, який мені поспіхом принесла Олена. Я підійшов до Кіри, обійняв її за талію, притягуючи до себе, і заглянув прямо в очі наляканому інспектору.

— Пане Савченко, — спокійно сказав я. — Мої юристи в Києві дві години тому передали ці ж матеріали в Генеральну прокуратуру. Прямо зараз вашу область починають відпрацьовувати з самого верху. Я б порадив вам забрати свій папірець, сісти у свою машину й молитися, щоб ваше ім'я не спливло в ході допиту пана Воронова, якого моя охорона зараз передасть місцевій поліції за фактом шантажу та вимагання.

Савченко не став чекати двічі. Він вихопив свою папку зі столу, навіть не подивившись на Олексія, і майже бігцем кинувся геть із кабінету, залишивши свого «нареченого» сам на сам із нами.

Я подивився на Кіру. На її обличчі знову з'явилася та сама зухвала, щаслива відьмацька посмішка, від якої в мене всередині все переверталося.
Кіра 

Субота почалася з того, що я прокинулася в ліжку розміру king-size у пентхаусі Данила від абсолютно непристойного відчуття повного, зашкалюючого щастя. Сонце заливало величезну кімнату крізь панорамні вікна, море внизу ліниво хлюпало, а на моїй талії важко лежала засмагла рука господаря цього раю.

Я обережно повернула голову. Назаров спав із абсолютно безтурботним виглядом чоловіка, який учора зачистив регіональну податкову інспекцію, посадив колишнього своєї дівчини під замок і двічі використав свій дубовий кабінетний стіл не за призначенням. Без своєї маски суворого засновника імперії він виглядав навіть трохи мило. Якщо, звісно, ігнорувати його дводенну щетину й татуювання на плечі, яке зараз упиралося мені в бок.

«Так, Кіро Олександрівно, — подумки наказала я собі. — Пора згадати, що ти серйозний фінансовий директор, а не трофейна русалка. Де твій телефон?»

Я акуратно, як ніндзя, вислизнула з-під його руки, накинула шовковий халат, що валявся на кріслі, і взяла свій мобільний. Щойно апарат підключився до готельного Wi-Fi, він виплюнув сповіщення від мого генерального директора з Києва:

«Кіро, тут повзуть дикі чутки, що Воронова затримали на півдні за якісь махінації з готельними мережами. Твоя відпустка все ще безпечна? Якщо тобі потрібні юристи, кажи відразу».