Три дні у майбутньому

Здається, завмер не лише паб «Натюрліх»,  а й увесь Хрещатик.

— Ти серйозно чи жартуєш? — нарешті витиснув із себе Тарас.

Макс мовчав, але його посмішка свідчила про абсолютну підтримку цієї божевільної ідеї.

— Так, — відповів Гліб, спок— ійно подивившись друзям у вічі.

Тарас знову замовк, вдивляючись у його обличчя. Він шукав хоч найменший підвох, але так і не знайшов. Нарешті зібрався з думками й озвучив те, що досі здавалося йому абсолютно немислимим.

— Тобто… Скільки тебе знаю, а це зі школи, ти, святоша-романтик, торочив, що не можна завдавати людям шкоди. Розповідав про причинно-наслідкові зв’язки, про вірність, про карму, зрештою. А тепер із легкістю запевняєш, що готовий переспати з одруженою жінкою, та ще й матір’ю маленької дитини?

— Саме так, — спокійно повторив Гліб.

Тарас почав закипати. Його обличчя почервоніло, а очі потемніли.

— Так, до моєї Зіни навіть не підходь! Побачу — приб’ю. Точніше, спочатку приб’ю її, потім тебе, а потім себе… А потім усіх вас! Ну, ви зрозуміли, — лютував Тарас, тицяючи кремезним кулаком прямо під ніс Глібові. Це лише розвеселило компанію, бо чуйнішої та добрішої душі, ніж у Тараса, годі було й шукати.

— О, а давай з моєю Свєткою? — раптом запропонував Макс. Високий, худорлявий красунчик, від одного погляду якого жінки зазвичай мліли, діловито поправив комірець сорочки, щиро зрадівши почутому.

— Ти будеш із нею, а я бодай знатиму, що вона мене не діставатиме. Це ж геніально! Розплануємо дні, бо від нової секретарки починаю втрачати розум.

— Дякую за пропозицію, але ж ти знаєш, що це неможливо, — Гліб ледь помітно усміхнувся. — Вона мене швидко розкусить і поглине — ми з різних вагових категорій. Та й усе, про що вам торочив, працює і зі Свєтою, і з Зіною на сто відсотків. Як і з рештою жінок. Не працює чомусь лише з однією.

— То ви що, вже погралися у водяні пістолетики?   — підозріло

поцікавився Тарас.

        — Та ну вас, звісно ж ні! — заперечив Гліб. — Вона ще навіть не здогадується про мої почуття і бажання.

— Фу-ух, — полегшено видихнув Тарас. — То чого ти нам мізки цілий вечір морочиш своїми фантазіями? Викинь її з голови та й годі. Видали все, що про неї нагадує, розважся і живи у своє задоволення.

— Друзі, ви, напевно, не зрозуміли, — тихо мовив Гліб. — Мене вразив сам факт. Якось я запитав себе: а якби у мене з’явилась можливість опинитися з нею в одному ліжку, чи зрадив би я власні принципи? І найогидніше те, що я спокійнісінько дав собі ствердну відповідь — так. Тобто я був готовий перекреслити все, що думав про себе і про цей світ. Готовий порушити, можливо, найважливіше своє правило, зробити інших людей нещасними, влізти у чужі стосунки, наробити дурощів… але все одно сказав собі — «так». І саме це мене спантеличило.

— То ви ще навіть не бачилися?  — знову поцікавився Тарас.

— Та ні, кажу ж вам, вона навіть не здогадується про мою дилему, — зітхнув Гліб. — Скоріш за все, ми ніколи й не розмовлятимемо на цю тему. Максимум — і то це під великим сумнівом, — якось дуже обережно натякну про свої почуття. У нас і шансу на зустріч немає, ми з різних міст… Але те, що я готовий перекреслити все святе заради близькості з нею, мене шокувало і просто вибиває з колії. Сам факт — розумієте?  — емоційно запитував товаришів Гліб.

По друзях було очевидно —  не зовсім.

— Може, вона відьма якась і тебе зачарувала? — припустив Макс.

—  Може й так, але мені байдуже, — відрубав Гліб. — Я її так хочу, що з’їв би, розчавив, задушив би в обіймах. Це ягідка, яку хочеться смакувати і ще довго відчувати післясмак.

—  Ого, точно відьма, кажу ж вам! — знову втрутився Макс. — У мене колись була одна така, було…— почав він. Але чоловіки лише дружно розсміялися, не давши йому договорити. Всі чудово знали, що в Макса таких «відьом» — по дві новенькі щомісяця, і вони самі до нього липнуть.

— Ні, це щось зовсім інше, нове, — похитав головою Гліб. — Те, чого зі мною ніколи не траплялося. Найдивовижніше, що навіть із моєю колишньою дружиною, з якою ми прожили разом скільки років, мої правила досі працюють. Знаю, що в  неї нещодавно хтось з’явився, і тепер вона для мене  —  табу. З усіма жінками світу це табу діє, але не з нею. І найжахливіше, що я зовсім не відчуваю провини.

—  А як її хоч звати, скажеш? — видихнувши, запитав Тарас.

— Так. Ярослава, або Яся, якщо скорочено.

— Ще й ім’я таке… жіноче. Кажу вам, вона точно відьма! — наполягав Макс. — Усі жінки відьми, — ніяк не вгамовувався він. — А ще я не розумію таких, як ти, Глібе. Ну, сподобалися одне одному, ну, випустили назовні свої темні сторони кілька разів, погралися в кохання, збили оскому — що тут унікального? Навіщо з цього робити проблему? Світ давно змінився, жінки вже інші  — вільні. Для них секс — це і розвага, і ліки від сімейної нудьги, і для здоров’я корисно. Жити потрібно легко. Напиши їй, що кохаєш, зізнайся, а там як піде. Може, вона тебе просто відшиє. Або в реальному житті чимось розчарує — ну, приміром, запахом, — та й по всьому.

—  А якщо ні? — тихо заперечив Гліб, замріяно дивлячись у свій келих. — А якщо мої бажання вже передалися їй?