49.2

Теумар усміхнувся. Перед тим, як їхати в Етеляну, він випив інше зілля, приготовлене Уккою, від неї і дізнався: передчуття його не обманювали. 

Не володій він чаклунською силою, будь  він звичайною людиною,  чари безповоротно отруїли б його кров, а пристрасть до Іві перетворилася б на смертельну одержимість.

Той, хто приготував зілля, чудово відчував усю силу застосовуваних чарів, але, ймовірно, не розумів, наскільки велика шкода, яку вони завдають своїй жертві.

– Добре, що ти сказала правду! Втім, ти завжди була чесна зі мною.

– То ти знав? – гірко посміхнулася Іві.

–  Здогадувався... Я почав бачити тебе у всьому, навіть коли не думав про тебе. Насправді, це було жахливо. А сьогодні напевно дізнався, що ти вдалася до обману. Але я зрозумів, чому ти так вчинила, тож не засуджую…

– Теумаре, послухай…

– Я теж завжди намагався бути чесним! Ти від початку знала, що я не бажаю обтяжувати себе сімейним життям, і погодилася з цим.

–  А зараз? 

– Зараз  я питаю тебе, чи ти справді прагнеш вийти заміж за того, хто вже дав тобі  все, що міг і не дасть більшого? Подумай про це!

– Вже думала! Я мало не впала в обійми Сайма, і не встань між нами Мар'ята, то трапилося б  найгірше… Виходить, якщо я так легко схилилася до іншого чоловіка, то й ти перестав бути для мене найважливішим! – вигукнула Іві, сподіваючись, що Теумару хоча б на мить стане боляче від її слів.

–  Це Нія приготувала любовне зілля? – запитав Теумар.

– Вона! Уяви не маю, звідки  роздобула  рецепт!

– Залишки стародавньої магії все ще блукають Землею Процвітання, – знизав плечима Теумар. 

– Отже, ти кидаєш мене?  

– Я дам тобі все, що забажаєш. Золото, коштовності, тільки не вимагай від мене те, що я не можу тобі дати!

– Ти завжди відкуповувався від мене, заміняв увагу та ніжність дорогими подарунками! – гірко вигукнула Іві. –  Ти ніколи не любив мене так, як я хотіла!

– То може, ти хотіла занадто багато?

– Розумію! Нас нічого не поєднує! Ти не добивався моєї любові, адже це я сама прийшла до тебе одного разу вночі!

– Це розмова нікуди не приведе…

– Ти збираєшся одружитися з Айною?

Теумар завмер, серце його затремтіло в грудях, але він нічим не видав урагану почуттів, що захлеснув його. 

– Айна заручена. Має нареченого.

– Звісно! Лемі! До речі, я бачила його тут, у домі!

– Ну от, мабуть, вони разом… Пробач, Іві, я дуже втомився. Ще сьогодні вранці я думав, що моє життя закінчене… Ми поговоримо опісля.

– Але ж ти обіцяв! – Іві востаннє наважилася звернутися до його честі, хоча розуміла:  в обставинах, що склалися – це марно.

– Пригадай-но  краще ту розмову! Я обіцяв повернутися за тобою, забрати тебе в Лянсіду і поговорити з батьком. Клятви одружуватися я не давав! – відповів Теумар з крижаною усмішкою.

– Але це малося на увазі! – вигукнула Іві. 

Теумар не хотів сперечатись, тому розвернувся і вийшов, не прощаючись. 

Він не знав, як полегшити біль колись близької йому жінки, яка раптом стала чужою, далекою і зовсім нецікавою.

Іві з такою силою зачинили за ним двері, що будинок здригнувся.

Теумар притулився спиною до стіни в коридорі і заплющив очі. 

Він не хотів йти з цього будинку, у якому  десь, у якійсь із кімнат билося таке дороге йому серце.

– Теумаре?

Він повільно розліпив повіки. Поруч із ним стояла незнайома вродлива жінка і привітно посміхалася.

– Я – Аула, мати Айни… 

– Що з нею? – сіпнувся Теумар, –  Коли ми розлучилися вона була непритомна…

– З нею все гаразд… А твій батько? Він видужав?

– Так… так… Я можу її побачити?

– Звичайно. Кімнати за поворотом, праворуч.

Теумар кивнув і швидким кроком пішов коридором. 

Аула з задумливою усмішкою дивилася йому вслід. Не треба бути провидицею, щоб зрозуміти, наскільки  цей чоловік закоханий.

Теумар зупинився біля дверей і, зібравшись з духом, постукав.

– Мамо, прошу тебе… Мені б хотілося відпочити…

Теумар затремтів, почувши її голос, тихенько штовхнув двері, що виявилися не замкненими, і безшумно увійшов. 

Айна лежала на ліжку, спиною до нього. Вона навіть не обернулася.

– Мам, я ж попросила… я не хочу зараз розмовляти…

Теумар сів на ліжко поруч із нею і ласкаво прибрав світле пасмо волосся з її обличчя.

– Айно…

 Вона здригнулася, але промовчала.

– Поїхали зі мною, люба…

Вона трохи повернула голову.