Розділ 42.1

Іві прокинулася в чужому домі, на чужому, пахнучому лісовими травами ліжку. Вона добре відпочила,   і безтурботний спокій легким покривалом укутував  зараз її  розслаблене тіло.  

З вікна лилося тихе світло, змішане з   веселим пташиним щебетанням.

Іві з насолодою потяглася, але вставати з ліжка їй не хотілося, бо вона нікуди не поспішала.

Дівчина ліниво перебирала у пам'яті стрімкі події останніх днів. 

Чи могла вона уявити, що її життя так  раптово і, можливо, назавжди зміниться?

Зовсім  недавно вона мало не билася в конвульсіях при думці, що їй доведеться чекати Теумара до сивого волосся. Проведений разом рік здавався їй вічністю. Тому Іві продовжувала терпляче чекати,   бо вона й уявити не могла, як це – цілувати іншого чоловіка.

Сайм своїми чарами звільнив її від багатьох обмежень, які вона  сама собі встановила.

Теумар завжди відверто говорив, що він не створений для одруження та народження дітей. Казав, що Іві не зобов'язана зберігати йому вірність, але він все ж таки буде радий, якщо вона зрозуміє його потреби і залишиться поряд з ним, як вірна подруга.

Тому вона й залишалася поруч, вдавала, що розуміє і приймає, а насправді  – божеволіла від ревнощів і відчаю. 

Останнім часом вона несміливо озиралася довкола у пошуках того, хто змусив би   її серденько  тремтіти, як уперше.

Іві більше не хотіла бути коханкою. Вона хотіла стати дружиною. Вона знала, що Теумар не дивиться на інших жінок, але їй цього було недостатньо. 

Вона жадала отримати душу Теумара – навіки, нероздільно, і страждала від того, що душа ця для неї недоступна.

Іві розуміла: Теумар звик до неї, до того ж вважав себе зобов'язаним – адже він був першим, а вона тоді була молода, налякана, тільки-но втратила і батька, і все своє колишнє, безтурботне життя. 

Іві добре усвідомлювала, що  прихильність Теумара замішана, швидше, на жалю  і  пристрасті. Він любив її юне гарне тіло, але не надто б переживав, якби втратив його…

В останню їхню зустріч він пообіцяв забрати її в Лянсіду і одружитися, але натомість поїхав з іншою дівчиною кудись за край Землі Процвітання. 

І навіть зілля не допомогло. Будь-що для нього важливіше, ніж її страждання! Мабуть, якби це вона лежала при смерті, Теумар не  став би ризикувати життям, а залишив би все на розсуд бога Вогню або інших богів, яким відомі долі людей.

Раніше така думка кинула б Іві у вир розпачу, але сьогодні вона лише невдоволено пирхнула і повернулася на інший бік, ховаючи обличчя від яскравих сонячних променів.

Тепер, коли їй більше не треба боятися злиднів, вона може думати про Теумара без страху втратити його, думати про нього, як про звичайного чоловіка, чиї недоліки часто переважають гідності.  

А чи любила вона його взагалі? Звісно, ​​любила! 

Спочатку шалено, до втрати розуму, бо він створив для неї світ, в якому вона приміряла корону і стала королевою. Але дорогоцінні камені, що прикрашали ту  корону, незабаром почали обсипатися як труха. Теумар і не думав приховувати від  коханки  найгірші сторони  свого непростого характеру.

А мати вмовляла почекати, казала, що в Сетао немає нікого, хто ми міг стати для неї гарним чоловіком, що Теумар рано чи пізно поступиться, потрібно лише час от часу дорікати йому, будити його совість. Адже найголовне –  утримати такого мужчину поряд. 

Тому поки що потрібно поводитися так, як він хоче і іноді жалітися на його грубість і неуважність.

І Іві жалілася, хоча її саму це дуже дратувало. 

Ні, вона не звинувачувала матір ні в чому. Якби не Нія, невідомо, що було б зараз із самою Іві… Їй раптом згадалася чорна жебрачка з дитиною в коробі, якій вона віддала браслет…

Іві здригнулася. Можливо, саме такої долі вона уникла, коли вперше, слухняна волі матері, постукала до Теумарової спальні. Але, з іншого боку, якби він їй тоді не сподобався шалено, вона б не поступилася ніяким вмовлянням, і не зв'язалася б з чоловіком тільки заради забезпеченого майбутнього.

Іві ще вчора дізналася, що Сайм та Мар'ята – чоловік і дружина, і що одружилися вони в Сетао. Саме тому Сайм покинув її вночі.

Але Іві, пристрасть якої вже почала остигати, спокійно сприйняла цю новину.

Навіщо їй такий чоловік, який знемагає від любові до іншої жінки! То нехай  він стане щасливим!

Сайм своїм вчинком повернув їй волю, здоровий глузд і можливість розпочати життя чи не з самого початку. 

Їй лише дев'ятнадцять, у неї буде багатство, і від того – повага інших та  високе становище в  будь-якому суспільстві. 

Вона може залишитися тут або повернутися до Сетао, купити ще більш розкішний будинок, відкрити торгівлю і тоді знайдеться багато охочих назвати її дружиною. Гроші прилипнуть до грошей. Іві сама вибиратиме, за кого їй виходити заміж…

Такі солодкі роздуми викликали на губах дівчини щасливу посмішку. Одне її хвилювало – любовне зілля, яким вона напоїла Теумара.

Але якщо він повернеться і зрозуміє, що без Іві йому  не жити, що ж, вона погодиться знову спробувати порозумітися з ним, але вже на її умовах.