15.2

Зазвичай Теумар спокійно реагувала на шпильки сестри, але вже кілька днів відчував він неспокій і глухе невдоволення.

Мар'ята права. Йому потрібен простір, вільний від Іві. Тому і не привіз він кохану до Лянсіди, не поселив її поряд із собою. 

І батько тут ні до чого… Ізенар не став би перешкоджати захопленням сина, які не торкаються благополуччя роду та всього володіння. Молодість на те і молодість, щоб розважатися.

Але Теумар  дійсно був відданий своєму коханню і втіх на стороні не шукав, навіть якщо погляд його часом затримувався на якомусь розчервонілому, гарненькому личку, то, відвернувшись, він швидко забував про грайливу усмішку, якій вдавалося на коротку мить схвилювати його душу.

Ледве за братом зачинилися двері, веселий і глузливий вираз тут же зійшов з обличчя Мар'яти.

Але навіть братові, з яким звикла ділитися потаємним, не наважилася вона розповісти свій прихований біль.

Після тієї ночі в Сухому руслі, коли ледь не занапастила вона молодого вождя Етеляни, тихий смуток увійшов у її серце, а сни, які  раніше були яскравими та щасливими, стали тривожними.

Сайм не залишав її пам'яті. Знову і знову згадувала Мар'ята його сильні руки і палаючий погляд, спрямований на її обличчя, і  його прискорене диханням після битви із примарним звіром Кам'янистої рівнини…

З дитинства батько оберігав її як зіницю ока, вселяв їй думку про те, що серед чоловіків немає для неї гідного.

Мар’яту душила така турбота, але батька, незважаючи на його важкий характер, вона любила, словами його вірила і  майже змирилася з тим, що коли прийде пора,  то батько сам вибере їй нареченого.

До того ж, ніхто з чоловіків: ні тут, у Лянсиді, ні серед знатних гостей, що часом відвідували місто, не схвилював її душу, не змусив її серце битися прискорено, хоча вона незмінно була присутня на всіх святах і бенкетах, збираючи захоплені, віддані погляди, спрямовані на її обличчя, волосся, тонку талію…

Її руки вже просив багато хто, але Ізенар усім відмовляв, казав, що час заміжжя для її дочки ще не настав. Прохання про заручини теж відкидалися, але вже самій Мар’ятою. Ізенар пообіцяв їй, що насильно заміж не віддасть.

Але батько, у своєму бажанні нашкодити ворогові так захопився, що дозволив чоловічим рукам доторкнутися до неї, і цей дотик продовжував немилосердно палити не тільки тіло її, а й душу.

Що б сказав батько,  якби  дізнався про ті солодкі мрії, які тепер спокушають його дочку не тільки в гарячих снах, і які тепер мають ім'я і обличчя…

Дуже  хотілося їй знову побачити відважного вождя Етеляни! Незважаючи на виявлену біля порога смерті слабкість, Мар'ята вважала Сайма шляхетним та відважним. Він тричі пішов заради неї на ризик: торкнувся кинджалом магічних Сутінкових заростей, не знаючи  до яких наслідків це може призвести, перетнув кордон ворожої території,  і без роздумів кинувся на небезпечного звіра…

Звук квапливих відволік дівчину від ніжних спогадів.

– Добре! – заявив Теумар,  знову стаючи  на порозі.

Він швидко зайшов до кімнати і зачинив двері.

– Ти про що? – спитала Мар'ята, хоч вже й сама здогадалася.

– Завтра ж вирушу в Сетао за Іві! Вона чекає, коли я виконаю обіцянку, вона вірить мені!

– І де ти її оселиш? – байдуже запитала Мар'ята.

– Тут, у будинку, вільних кімнат вистачає…

– Батько не дозволить.

– Йому доведеться змиритися. Я не кажу, що одружуюся негайно, але хочу, щоб Іві постійно знаходилася поряд зі мною!

– Це звичайна впертість, братику. Хіба ти не розумієш, що потім уже не зумієш витурити її звідси?

– З чого ти взяла, що я захочу її витурити? – стурбовано запитав Теумар.

– Я лише попереджаю про наслідки, які можуть стати для тебе сюрпризом.

– Ще б пак! Ти ніколи не суперечила батькові, тому він душі в тобі не чує! – вигукнув Теумар.

– Що це таке? – Мар'ята здивовано підняла брови.  – Невже ревнощі, любий?

– Та ні! – жваво заперечив Теумар і заходив туди сюди по кімнаті, інстинктивно стискаючи долонею руків’я меча, що спочивав у піхвах на поясі. – Але батько повинен нарешті зрозуміти, що в мене є власні мрії та бажання! Поки він спокушає етелянку, я поїду до Сетао. Мені потрібно порозумітися з Іві. Нам час все вирішити остаточно і напевно! До того ж, я обіцяв…

– І тепер шкодуєш? – лукаво спитала Мар'ята.

– Ані трохи! Я кохаю її! Вона сниться мені ночами і, прокидаючись, я закохаюся в неї, ніби заново! – відповів Теумар, звернувши до сестри смагляве, широкоскуле обличчя.

Мар’яті не сподобався гарячковий блиск його очей, і в голові у неї мимоволі промайнула думка про якесь приворотне зілля. Але вона не поспішала ділитися своїми підозрами. Вона так само, як і будь-який обізнаний у чарах,  розуміла: той  простушці Іві нізвідки здобути подібні знання.