Розділ 7.1

Шановні читачи!  Не забувайти підписуватися на автора та ставити лайки! Це дуже стимулює автора на написання нових історій!

Сайм   весь час   думав про те, як зманити Айну за Кульгавий ліс, на край Кам'янистої рівнини. Він розумів: іншого виходу йому не придумати і поради просити ні в кого.

Найпростіше влаштувати звичайну прогулянку, адже вони й раніше нерідко їздили верхи околицями, але тривога гризла серце Сайма так жадібно, немов голодний пес кинуту йому кістку.

Якою щасливою була Айна, одягаючи пояс нареченої! Якою променистою була її посмішка, як сяяли її очі, подібні до блакитного ясного неба!

Раніше батько, а тепер і мати, забороняли Айні від'їжджати далеко від міста, а її, невгамовну і безстрашну, навпаки, нестримно тягло в нетрі Кульгавого лісу, на простір Кам'янистої рівнини.

Якось у дитинстві її вже намагалися викрасти, і тоді лише дивом вдалося уникнути нещастя. А хто насмілився посягнути на дочку вождя Етеляни – так і не впізнали. Підозрювали, безумовно, сусідів.

Призначений час наближався невблаганно,  неухильно.

Місяць пішов з неба і до нового його народження залишалося лише два дні. 

Зволікати далі – накликати нещастя на всіх мешканців міста та поселень.

Бог Вогню не прощає клятвовідступників і жодними жертвами, крім власного життя, задобрити його не можна. 

А власне життя Сайм міг віддати і раніше, у сипучих пісках Сухого русла, але не віддав, злякався.

– Ти досі не випробувала сідло з позолоченою попругою, що я подарував тобі минулого місяця, – сказав Сайм сестрі за сніданком.

– Все часу не було! – весело озвалася Айна, – Адже весілля не за горами... Три місяці – мізерний термін, а стільки клопоту – не перерахувати!

– То чому б тобі не розвіятись! Прокотимося Кам'янистою рівниною? – безтурботно запропонував Сайм, а всередині в нього все клекотало,  –  Давно ми не їздили разом верхи!

Він знав, як любить сестра гуляти серед  тих прадавніх валунів, що вросли в землю.

– Навіщо вам та  Кам'яниста  рівнина? – запитала Аула, проникливо дивлячись на сина. 

У душі її клубочилися чорні хмари – похмурі сумніви.

– Я  ось подумав…  – почав було Сайм, гарячково шукаючи причину. 

Мати така мудра! Вона може запідозрити.

– Але матінко, – несподівано прийшла йому на допомогу Айна, – я хочу саме туди, на рівнину! Там дуже здорово скакати галопом... і вітер в обличчя, і каміння, наче древні варти охороняють спокій долини... Поїдемо, Сайме!

“Це добре, так мене не вважатимуть винним у викраденні… Айна сама захотіла на Кам'янисту рівнину…” – подумав Сайм і зненавидів себе за такі малодушні, мерзенні  думки.

Коні, в передчутті скачки, нетерпляче били копитами у дворі  біля стайні.

Теплий і ясний день, сповнений сонячними ароматами, розливався над Кульгавим лісом.

– Тобі щось докучає, – говорила Айна, спрямовуючи нетерплячого коня у похмуру тінь розлогих дерев, – я давно помітила… З того часу, як ти повернувся зі своєї раптової поїздки до Сухого русла. То кажи, братику!

Сайм мимоволі здригнувся, але тут же сховав тривогу за безтурботною усмішкою.

– Ні, все добре… Мене мучили спогади та сумніви, але тепер уже все минуло…

–  Сумніви? – Айна підняла тонкі брови.

– Так, сумніви! –  кивнув Сайм, – Я навмисне не сказав нікому про свій похід за магією, бо не хотів слухати порад та застережень. Мені потрібно було довести, і в першу голову самому собі, що я гідний замінити батька.

– Ти надто переймаешся, Сайме! – відповіла Айна, – ніколи в Етеляні не було так спокійно, як зараз. Кора чи не щодня приносить плітки з  риночної площі... Народ каже, що ти гарний вождь, що всі раді твоєму правлінню, що ти дбаєш про людей навіть краще, ніж наш батько дбав...

– Ти не уявляєш, яким тягарем лежать ці турботи на моїх плечах! – не витримавши, пробурчав Сайм.

– Твої плечі й не такий тягар утримають, любий брате! Поглянь тільки, які вони широкі і міцні! Щастя тій дівчині, якій випаде обіймати твої плечі!

Айна заливисто засміялася, легким рухом струнких ніг вислала коня вперед і поскакала через ліс, а серед деревних стволів бився  сріблястою луною її  віддаляючийся сміх.

Сайм важко зітхнув. Йому знову пригадалося  те болісно-солодке марення Сухого русла. 

Примарна діва розбурхувала його серце, його кров, його розум.  Він любив її з кожним днем ​​все сильніше, навіть не знаючи, хто вона, чи існує, і готовий був, не замислюючись, віддати що завгодно, аби знайти своє кохання.

Сайм  чвалом  вилетів на простір Кам'янистої рівнини.

– Послухай, – крикнув сестрі, яка гарцювала, крутилася на всі боки, підхльостуючи розпаленого коня, – давай повернемося додому! Прогулянка Кам'янистою рівниною – не зовсім вдала  ідея!

Біль його ставав нестерпним. 

Ні, він не може віддати Айну, свою ніжну, чудову сестру Айну на втіху жорстокому Ізенару! Чи не краще самому померти і разом покінчити і з муками совісті  і з муками безнадійного кохання?