6.2

Якось туди прибули торговці з далеких і таємничих східних земель, привезли чудові тканини та дорогоцінні камені, які вони міняли на золотогрівих, швидких, як вітер, північних коней.

Теумар запросив їх у Лянсіду. Торговці спершу погодилися, але потім відмовилися, наслухавшись страшних легенд про  піски Сухого русла, про хижаків Кам'янистої рівнини та тварюки Кульгавого лісу. Жителі Сетао попередили їх, що тим, хто не володіє магією, краще туди не потикатися.

Як не обіцяв Теумар торговцям захист і безпеку, а невідоме дуже їх лякало, і ні на які вмовляння вони не піддалися.

Теумару довелося задовольнятися кількома відрізами тканини для сестри та для Іві, та десятком дорогих намист, які він відвіз додому… І Теумар дав собі слово, що одного разу неодмінно відвідає чужі далекі землі, де живуть ті, кому невідома сила магічних чар Сухого русла.

Лише ненадовго зупинився Теумар біля невеликого лісового озерця, щоб напоїти коня і дати йому пощипати соковитої трави, а сам ліг на землю і, закинувши руки під голову, дивився з дитячим захопленням, як урочисто випливає з-за  різьблених, сонячно-зелених лісових верхівок сиза хмара, як повільно  вона тече, переливаючись у сонячних струменях – мінлива, невагома, вільна…

Додому Теумар потрапив, як і розраховував на вечірній зорі.

Здав жеребця в руки дбайливим слугам і, почувши недалеко важкий свист повітря, не заходячи в будинок, попрямував до невеликого, огородженого майданчика за деревами.

Там і застав батька. Ізенар зі лютим азартом метав бойову сокиру у широкий дерев'яний щит, підвішений до засохлого дерева.

– А, повернувся! – сказав Ізенар, кинувши недбалий погляд через плече. 

– Батьку, мені треба говорити з тобою. Йдемо до будинку…

– Говори тут! – сказав Ізенар, спритно метнувши сокиру до центру щита.

Щось у його голосі насторожило Теумара.

– Послухай, батьку, я ось усе думав над твоїми словами… Адже ти хотів, щоб я одружився…

– Хотів…

– І я вибрав собі наречену.

– Тільки не розповідай мені, що ти вибрав своєю супутницею доньку того торговця кіньми, що розорився, дівку, з якою плутався весь останній рік.

Теумар зблід.

– Звідки тобі відомо про мій зв'язок з Іві?

– Довелося найняти шпигунів, синку… Мене стурбували твої часті і непотрібні відлучки на північ… Але поки що на кону не стояв добробут нашого роду, я мовчав… З ким розважатися – це твоя справа.

Теумар стиснув зуби, але нічого не сказав батькові з приводу стеження.

– Іві – не розвага! Вона походить із гарного роду! Хіба то  її вина, що сім'я розорилася? А Нія, її мати – шанована в Сетао цілителька.

– А тепер послухай мене. Я знайшов тобі підходящу наречену, – сказав Ізенар, уважно розглядаючи похмуре,бліде обличчя сина, – вибрав красуню, яка до того ж має магію. Вона народить тобі сильного гідного спадкоємця. Або спадкоємицю, що ще краще!

– Нічого не вийде, тату! – Теумар повільно похитав головою. – Я люблю іншу!

– Люби  собі кого знаєш, але дітей тобі народить Айна, а не та, яка навіть найпростішого заклинання сплести не здатна…

– Айна! Ти назвав ім'я Айна! – вигукнув Теумар. – Чи не та  це Айна, що  живе в Етеляні, по той бік Кам'янистої рівнини?

–  Саме вона!

– Ти думаєш, дочці та сестрі вождя дозволять вийти заміж за заклятого ворога їхнього роду? – з полегшенням засміявся Теумар. Дивні у батька жарти!

– Айну привезуть за край Кульгавого лісу перш, ніж на небі зійде молодий місяць. Брат пообіцяв мені сестру в наложниці! Сайм, щоб врятувати в Сухому руслі своє нікчемне життя, віддає Айну в мою безроздільну владу.

–  Напевно, ти затьмарив йому розум  якимось обманними чароми!  – Теумар не стримав зневажливої ​​усмішки.

– Не без цього, звичайно, –  закивав Ізенар, – Спершу я хотів його просто вбити, але потім передумав.

– Так сам і одружуйся з цією Айною! – гнівно крикнув Теумар. – Хай вона тобі спадкоємців дарує!

– Досить з мене й  одного безглуздого молодика! – посміхнувся Ізенар, – До того ж, я не впевнений, що дівчина забажає стати моєю добровільно, а не з примусу… Ти сам знаєш, що примус ні до чого доброго не приводить… Спадкоємець магії Лянсіди та Етеляни має народитися у ласці та ніжності… Айна – не якась там дівка із Сетао.

– А з чого ти взяв, що вона погодиться стати моєю  по добрій волі, коли потрапить сюди, в ненависну їй Лянсіду?

– Ти молодий, гарний, сильний… Тобі доведеться постаратися, синку. Ніхто не вимагає від вас взаємного кохання, тільки пристрасті… нехай вона об'єднає вас, доки не з'явиться спадкоємець…

– Мені все це не до душі, батьку!

– Про свою душу думатимеш після! Насамперед думай про потреби володіння, вождем якого ти станеш!

Знав Теумар: з батьком сперечатися марно, якщо він уже щось замислив, то нічого не захоче слухати.

Теумар постукав у кімнату сестри Мер’яти. Вона була його повіреною, з дитинства ділилися вони один з одним найпотаємнішими таємницями.