Розділ 4.1

Айна прокинулася разом із сонцем – весела, безтурботна, сповнена життя  і  надії.

Ніхто про її нічну зустріч з коханим не дізнався, а всі кошмари,  навіяні криком невідомої істоти, розтанули в гарячих ранкових променях наче  порожній  сон, який немає  ніякого значення.

Айна з легкістю схопилася з ліжка і  негайно  згадала, що в світі є щастя: за вікном сяє краплями райдужної роси чудовий ранок, птахи співають так натхненно і голосисто,   і настає час приміряти весільну сукню, яку шили від весняного рівнодення. 

А головне – Лемі з'явиться до полудня, щоб піднести Айне пояс нареченої, зроблений з м'якої шкіри і прикрашений коштовним камінням.

Давня традиція змушувала серце дівчини тремтіти у передчутті якогось дива.  

Як тільки  вона   візьме пояс із рук Лемі і одягне його на свою талію, то вже ніщо, навіть смерть, не зможе розлучити її з коханим.

Айна прийняла запашну ванну і, загорнувшись у теплу тканину, увійшла до кімнати, що служила майстернею: простору і світлу, з розписними прядками, величезним дзеркалом навпроти вікна, в якому відбивався край лісу, і грали, перемигуючись,  сліпучі сонячні відблиски.

Нянька сиділа в зручному, глибокому кріслі і вишивала золотою ниткою вогненно-червону стрічку, що символізувала язики полум'я. Цю стрічку Айна повинна вплести у своє волосся перед першою шлюбною ніччю.

Дівчина з захопленням провела долонею  по світло-блакитній, блискучій сукні, розкладеній  на широкому дерев'яному настилі і почула, як по вимощеному кам'яними плитами двору процокали кінські копита.

Вона підбігла до вікна і виглянула на вулицю, мружачи від яскравого ранкового світла.

–  Нянечко, чи не знаєш ти, куди їздив Сайм?  

– Звідки мені знати наміри невдячного молодика! – пробурчала Кора, перекушуючи міцними зубами нитку, – відколи він почав діставати до стремена, то перестав посвячувати мене у свої задуми.

– Ну що ти, нянько! – засміялася Айна, – Сайм дуже любить тебе!

Але та лише з удаваною суворістю похитала головою…

Кора була дочкою годувальниці, яка вигодувала і випестила Аулу.

Мати Аули померла невдовзі після пологів, а батькові не  доставало  часу дбати про дочку  – плем'я тоді переживало  важкі часи. 

Чекали, до того ж, лиха із Заходу. Вітром навіяло погані чутки, що вождь Лянсіди задумує розпочати війну проти Етеляни.

Але, на щастя, слух виявився лише слухом, і хмари над містом розвіялися, повернулася безмежна синь небес, а разом з нею – спокій і надія.

Коли прийшла пора Корі виходити заміж, вона не стала вибирати собі нареченого, тому що їй так ніхто і не сподобався, а впросила Аулу, з якою була дуже дружна,  просто залишити її в будинку.

Потім народився Сайм. Кора не могла стати його годувальницею, але стала нянькою.

Коли Сайму виповнилося шість років, він перестав потребувати жіночої опіки, бо батько посадив його верхи на коня і вклав йому в руки легкий невеликий спис.

Так у Кори залишилася лише Айна. 

Новонароджена дівчинка тільки-но починала пізнавати світ і здивовано блимала на всіх   з колиски своїми чарівними, яскраво-синіми оченятами…

– Все це дуже дивно, нянько! – з легким подивом говорила Айна, стежачи з вікна за тим, як Сайм заводить коня в стайню.

Надто вже добре знала вона брата і тепер, дивлячись на його пониклі плечі та зосереджене обличчя, розуміла: Сайм чимось стурбований.

Невагома тінь пробігла  серцем, знову невиразно пригадалися і нічні тривоги, і пронизливий крик невідомої істоти, що віщує біду.

–  Довір турботи чоловікам! – сказала Кора, побачивши, як потьмяніли круглі щічки її улюблениці. – Твоя справа: пісні, танці та підготовка до весілля. Не забивай свою голову марними клопотами.

– Тільки співати і танцювати дуже нудно, нянько! – вигукнула Айна.

– Займися тоді вишиванням. Подивись, як гарно,  – Кора змахнула в повітрі вогняною, розшитою витіюватими золотими візерунками стрічкою, – Ти ж хотіла вишити покривало, де буде написана вся історія Етеляни! Почала та й  кинула!

–  Не дорікай, нянечко. Поглянь-но краще, всі пальці я собі в кров поколола тими гострими голками... Не хочу більше займатися вишиванням! – уперто промовила Айна і навіть ніжкою по підлозі тупнула.

– Чого ж ти бажаєш? – Кора здивовано підняла на неї темні, лагідні очі.

– Ах, не знаю, нянечко! Щось нудить мене, щось гризе моє серце! Так хочеться застрибнути на коня і помчати швидше за вітер у неосяжну далечінь... Адже світ такий великий, а я нічого не бачила!

– Немає потреби дівчині по світу вештатись, – суворо подивилася на неї Кора, – нехай чоловіки шукають пригод. А тобі про заміжжя думати треба.

– Та чи добре там, у тому заміжжі? – лукаво спитала Айна і вся спалахнула, зарділася.

Кора пом'якшила свій погляд і посміхнулась:

– А хто його знає, дитинко… Я ж не встигла заміжньою побувати. Але якщо є кохання, то все налагодиться!