Розділ 3.1

Сайм спочатку не повірив тому, що почув.  Яка така  жінка може кричати у Сухому руслі?

Крик долинав з того боку Сутінкових заростей, де знаходилися землі Лянсіди.

Що  ж там могло трапитися?

У молодого вождя  страшно забилося серце. Розум наполегливо підказував йому  негайно піти геть, бо це не його вотчина, і він не повинен  турбуватися, що  там за жінка кричить на ворожій землі.

І рішуче повернувся спиною до Сутінкових заростей.

Крик пролунав знову, але вже тихіше, слідом роздалося люте гарчання, а потім  – безвільний, жалібний стогін.

– Допоможіть! На допомогу… – встромився Сайму  у вуха ніжний, сповнений нестерпного страждання, дівочий голос.

Гаряча кров ударила в голову молодого вождя. Світло померкло перед його очима – таким гарним і мелодійним  здався йому  тембр того голосу.

Більше не зволікаючи, вихопив він кинджал і з усієї сили почав рубати Сутінкові хащі, прокладаючи собі шлях на той бік. Забув і про клятву і про застереження матері… 

Тільки голос – невагомий і трепетливий  на межі смертельної небезпеки звучав у його серці, захоплював, кликав за собою…

Обдираючи в кров тіло,  протиснувся Сайм на інший бік.

Там, розметавшись на холодному піску, лежала молода дівчина. 

Над нею, люто  гарчачи, височів кудлатий вовк Кам'янистої рівнини:  лютий і безжальний звір, нападаючий підступно  на тих, хто слабший, вбиваючий не для їжі, а заради забави.

Чорна шерсть дибилась на його м'ясистому загривку, жовта слина збігала вниз з його іклів і капала просто на напівоголені закривавлені груди дівчини, яка більше не кричала, а тільки тихо стогнала, відкривши рожеві, схожі на пелюстки чарівних квітів, губи…

Її безпорадність, краса її блідого, спотвореного стражданням обличчя, вразила Сайма.  Пристрасть увійшла до його тіла, наче гостра стріла. Солодкий яд з її наконечника потрапив у  кров і потекла  та кров по венах, несучи отруту до самого серця.

Вовк весь підібрався, готуючись до стрибку і долиною прокотився його громовий, сповнений люті рик.

Сайм, не роздумуючи,   мовчки й стрімко кинувся вперед.

Йому навіть не потрібна магія, щоб здолати того  звіра. Він здатний задушити його голими руками  – така несамовита сила вирувала  зараз у його крові.

Вовк, розкривши пащу, стрибнув йому назустріч. Сайм спритно схопив його однією рукою за горло і проштовхнув йому в пащу другу руку, яка все ще стискала кинджал.

Тепер це був просто кинджал – вражаюча зброя. Поки не сказано заповітне слово, магія схована в глибині леза і дрімає... Але якщо доведеться, Сайм готовий витратити і магію, аби врятувати життя прекрасній незнайомці.

Вовк рвався, звивався, хрипів, намагаючись дістати Сайма гострими пазурами, але той міцніше стискав могутньою рукою його кудлату шию і все глибше проштовхував йому в горло кинджал, поки жовта піна густо не забарвилася кров'ю.

Звір судомно смикнувся, закотив свої шалені червоні очі і почав завалюватися на бік.

Сайм висмикнув руку з кинджалом з його пащі і нахилився над дівчиною.

Він хотів перевірити, чи не поранена вона, але не наважився торкнутися її білого напів оголеного  тіла.

Дівчина повільно розплющила очі: величезні, променисті. Вона  слабо ворухнула рукою, і спробувала скласти в посмішку ніжні рожеві губи, від чого на  її правій, місячній щоці утворилася чарівна ямочка.

Пісок під ногами Сайма затремтів,  лише тоді він повернувся у реальність і зрозумів, що знаходиться на ворожій землі Лянсіди, і що час закінчується. Вибору не залишилося.

Сайм схопив дівчину на руки. Думки його металися як птах, спійманий у сітку. 

Спершу потрібно потрапити на свій бік, на твердий ґрунт Кам'янистої рівнини.

Дівчина ледь чутно зітхнула і обхопила руками шию молодого вождя.

Сайм, дбайливо тримаючи свою дорогоцінну ношу, кинувся до Сутінкових заростей.

Але наступної миті піщані нутрощі  розкрилися і поглинули Сайма по коліно. Ні, тільки не тепер… Кинджал! Магія допоможе прокласти тверду дорогу… Магія допоможе прорватися крізь сипкий пісок, допоможе врятувати себе і незнайому дівчину, без якої Сайм вже не мислив своєї долі.

Кинжал, забруднений кров'ю вбитого звіра, все ще знаходився в його руці.

Сайм шепнув заповітне слово, звільняючи ув'язнену в лезі магію, але тут якась нестримна і невідома сила вибила кинджал з його рук, а потім з тихим сміхом розтанула й дівчина. 

Сайм стискав в обіймах хмару сизого туману. Розтав і труп вовка, і кров на полі недавньої битви зникла, пішла під землю.

А пісок тремтів і коливався, все глибше затягуючи молодого вождя у свої смертоносні глибини.

Сайм заплющив очі, розслабив усі м'язи. Він не рвався з пастки, знаючи – кожен рух занурюватиме його ще глибше. Залишалася остання надія вибратися – власна магія.

Він уже зрозумів, що його обдурили, заманили в магічну, ілюзорну пастку  як нерозумного хлопчиська.