Шерлок на мінімалках

КІРА

Неприємне повідомлення?

 Не те слово. За таке Сидоренка треба виганяти з поліції, бо це жорстоке поводження з дитиною, от що я вам скажу!

І отой його погляд на годинник, ну це вже занадто. Бо ми нікуди не спізнювалися. Слідчий же не називав час зустрічі. А ми з Димом були в парку уже через пів години після дзвінка від нього. 

Я по дорозі так і сяк крутила подумки здогад, що йому від мене треба, ще й не офіційно. 

Вирішила, що нічого хорошого таємно не кажуть. Але вислухати все одно доведеться. 

Привіталася. Дим теж. 

Сидоренко, що сидів на лавочці, ніби звичайний пенсіонер, мовчки кивнув і показав на місце біля себе.  Мені довелося всістися, хоч краще стояти подалі, якщо доведеться почути від нього щось химерне і насправді важливе для нього, а не для мене.

–  Я сьогодні не з пустими руками. – сказав слідчий  Диму й вручив малому повний кульок лісових горіхів. Ага, то ж новина ще й таємна.

– Тримай, Дмитро. Ці звірята мають любити ліщину. – одразу видно, що йому звично говорити з дітьми. У нього. здається онук є. Дим відчуває щирість. А от я б но його місці так не посміхалася копові.

А от Дим усміхнувся, наче рідному. Й одразу ж помчав перевіряти, чи білочки дійсно не відмовляться від цього смаколика. 

Я аж замилувалася картиною, як Дим киває вдячно, розкриває кулька, бере на долоню горіх і простягає вперед. Білка тут як тут, і не боїться ж.  А на її місці краще злякатися. Такий здоровенний велетень. 

– Чуєте мене, постраждала? Ви ж не думаєте, ніби я сюди погуляти прийшов.

– Думаю. Погода гарна, повітря свіже, сюди багато хто з пенсіонерів приходить.

– Ну а я ще не пенсіонер. Але швидко можу ним стати. От прийшов порушити службові приписи. Бо не можу приставити до вас з дитиною охорону. А можу лише попередити.

– Про що? Що я не маю права за ним доглядати, бо немає письмового дозволу?

– Про те, що як з дитиною щось станеться, вас першу звинуватять. Я ж правильно розумію, що він їсть лише з ваших рук.

– Правильно. І тому з ним нічого не станеться.

– А якби я намазав пакет отрутою, дитина б потримала його руках досить довго, а потім… 

– Ви ж не намазали. Нащо ці пусті балачки?

Сидоренко примружився, як ситий кіт, і неймовірно вдоволено заперечив.

– Намазав, але не отрутою. А одною дуже гіркою речовиною, яка погано змивається.  Щоб ви нарешті переконалися, що ні він, ні ви не захищені від злого умислу.

Тут Дим вирішив, що йому теж хочеться ліщини й сунув горішок до рота.

– Ой… – сказали ми одночасно з Сидоренком, бо малий  впустив з рук пакет, зморщився і виплюнув горіх, але було пізно.

Добре, що я беру з собою воду І все одно Дим прополоскав рота раз двадцять, поки перестали текти сльози. Слідчий метнувся за великою пляшкою мінералки, й Дим відмив руки. Лише білочки не розуміли. чого їх більше не пригощають. Видно гіркота їх не бентежила. Або вони її не відчували. Бо білки ж не люди.

Я викинула пакет в урну, взявшись за нього листком з куща.  А малий так наплакався, що заснув коло мене на лавці. Бісило, що не можна просто мовчки встати й піти від цього тупого мусора, що отак налякав дитину заради своїх дурних вигадок.

Й Сидоренко був вимушений попросити вибачення не тільки в мене, а й в Дима. Хоч малий так і не второпав, за що. Та й не питав, так хотів спати.

І під його мирне сопіння слідчий мені розказав те, що вважається таємницею слідства. 

По-перше, в тому будиночку, де ми знайшли Світлану, крім сигарет, вимазаних помадою, але без відбитків пальців і слідів слини, знайшли ще дещо. А саме  підписаний Світланою і ще кимось примірник угоди про те, що хата продана. Як раз з відбитками Світлани. А підписом не знати кого, на бланку, яким зазвичай користувалася ота сама рієлторка. 

І по-друге, грошей на рахунку матері Дима досі нема, готівки в хаті теж не знайдено.

По-третє – помада на сигаретах дешева, не того відтінку і ґатунку, яким користується Швабра. 

Так що все вказує на те, про що я уже й сама думала – та рієлторка приїхала, як домовлялися, побачила у вікно сварку Світлани зі Шваброю і вирішила одночасно прибрати свідка, придбати дім за містом і замести сліди. Отими недопалками, мов указкою, показавши на Швабру. 

Але нові власники в дім не в’їжджають. Це може означати, що хатинка ще не перепродана. І досі немає оглядів. Значить покупці можуть з’явитися в будь-яку мить.  

– Треба робити засідку на злодійку? дати малому горішки й всістися біля слідчого, тільки почула від нього щось химерне і справді важливе, спитала я.

– Засідка там звісно є. –  несхвально подивився на мене слідчий. – Але ж може й так бути, що дім рієлторка продала, а нові власники просто не спішать, селитись. Мають право.

– Тобто засідка може нічого не дати?

– Звісно. Але то не твої проблеми. Твої в тому, що ви з малим під ударом.

Я почекала, поки мороз поза шкірою стане не таким крижаним, видихнула і вирішила теж дещо сказати.

– Ви мені виказали службову таємницю, щоб я стереглася і вберегла малого. Тоді я вам теж скажу. Я подивилася довідник  для лікарів. Світлану зіпхнули в підвал не в той день, як вона поїхала з дому. Значить це може бути все-таки Швабра.  Посварилася, потім повернулася і хотіла помиритись. А Світлана їй вказала на двері. Швабра затаїла зло, все продумала і влаштувала спектакль. Вона не хоче, щоб її батьки знали про неї дещо. Тому не скаже нічого. І мала мотив, щоб вбити Світлану. Бо та могла сказати, що Швабра до неї клеїлася, а коли Світлана відмовила,  стала заважати по роботі. Ну не може ж не бути відбитків іншої людини, якщо документ підписували двоє?

– Кіро, ти просто Шерлок на мінімалках. –  скривився Сидоренко. – От за кого мене тримаєш? За ідіота неграмотного? І тільки тому, що досі не зловив ту жінку? Та їх роками ловлять, щоб ти знала. Все перевіряємо, і ту, гм. Швабру теж. Хоч адвокат нам вставляє палиці в колеса. Ти з тою дівчиною до речі краще не перетинайся. Мало що. Але у неї є алібі. Вона не поверталася до тої хатинки ні саме в той день, коли вони з потерпілою посварилися, ні пізніше. Тільки коли ви приїхали й знайшли потерпілу. Вона одразу ж поїхала на курорт, як і збиралася. І повернулася  пізніше, ніж коли за даними експертизи відбулося падіння в погріб.