розділ 18

— Марек, що в нього за дар потрібний храмам? — спитала Арін, коли вони зайшли в вітальню і сіли в крісла один навпроти другого. В кого саме, вона не уточнювала, але в палаці було не так багато людей, здатних цю дівчину налякати.

— Всього лише емпанія навиворіт, можливо трішки пророчого дару, воно часто парою трапляється. Але пророк з нього сумнівний, скоріше можна сказати, що інтуїція добре розвинута, ще відчуття брехні, в стратегічних іграх його мабуть важно перемогти. Але проблема саме в емпатії. Зазвичай емпати в тих же храмах можуть відчувати чужі емоції, зрозуміти наскільки насправді батьки люблять дитину, чого бояться, іще щось. А він може передавати свої емоції іншим. І таких дітей вчать любити свого бога, транслювати цю любов на паству, залякувати винуватих і наповнювати щастям тих, кому воно потрібне. Знаєш про храмову війну у Вищазі? — спитав, незвично серйозно подивившись на Арін.

— Читала, — відповіла вона. Арін взагалі багато читала.

— Добре. Так ось, якби не було людей з таким даром, настільки далеко ця війна між храмами, повір, не богами, саме храмами, дарувальники в котрих не могли поділити гроші… так, настільки далеко в ця війна не зайшла. Ну, полаялись би. Шибки побили. Покричали на площах чий бог кращий. А так, в обох були люди з подібним даром. В обидвох це були просто хлопчаки, котрих вчили вірити, а не думати. Обидва були сильні, хотіли справедливості. А в результаті отримали різанину між вчора ще мирними городянами, котру ледь зміг зупинити герцог з військом, котрий через три дні прибув з сусіднього міста. Дарувальники і старші храмів своє, звичайно, отримали, в одному з тих храмів ще й голос бога в підвалі в кайданках сидів, бо був не згоден з такою боротьбою за гроші городян. Один з тих хлопчаків в результаті повісився. Другий… збожеволів другий і саме тому не зумів померти. А потім його одна дурнувата врятувала і обманула. Так йому й треба насправді.

Марек потер чоло і потрусив головою, як великий пес.

— І Сокіл зможе щось подібне зробити? — тихо спитала Арін.

— Навряд. Він, нажаль, контролює себе дуже погано. І, судячи з того, як його бояться, ходить по палацу зі щасливою усмішкою не часто. Але ось в житті він розбирається набагато краще, ніж ті храмові хлопчаки. І якщо захоче кинути народ на війну, то точно не тому, що хтось срібників не дорахувався. І воювати завдяки йому побіжать не кожівники з ножами, а воїни, котрих хоч якось навчали. Але, думаю, він нічим подібним займатися не стане. Бо люди, котрих гонять чужі емоції, зазвичай не виживають. Не дурень же він, щоб постійно кидати солдат в останню битву. Вони ж навіть командирів чути не будуть.

— Ага, — видихнула Арін. — Краще щоб люди розуміли, що роблять.

— Так і є, — погодився Марек. — Добре, тепер давай розбиратися з твоєю магією. Чому тебе взагалі навчали? Судячи зі щита, чомусь не тому. Основи знаєш, петлі, пучки, кордони, стягування сили, обрив ниток?

— Знаю. Мене вчили відчувати силу, тримати, відпускати. Ну, всьому, що потрібно, щоб вважатися магом. Ще вчили трохи бачити чужу магію, але воно не надто допомагає, судячи з того, що я і напою з рук того бовдура напилася і в пастку влізла…

— Воно допоможе тільки якщо маскувати ту магію не стануть, — пояснив Марек. — Це буває досить часто, але не тоді, коли в пастку ловлять саме тебе. Тоді постараються, щоб ти не побачила, навіть якщо бачити будуть всі навкруги.

— Зрозуміло, — видихнула Арін. — Ще… ще різному потрібному жінкам вчили, трішки лікувати, але тут я зовсім безталанна. А ось захищатися і нападати вже ні. Не жіноча то справа, — закінчила вона з огидою.

— Навряд твої вчителі сподівалися, що ти сама не станеш нічого вивчати, — посміхнувся Марек і озирнувся в пошуках фушки. — Не хотіли б, не пускали до книжок, в яких ті знання можна знайти. Скоріше сподівалися, що ви не зовсім дурні і над подібним задумаєтесь. Щось вивчите. І це буде сюрприз для тих, хто, можливо, підкупив ваших вчителів, слуг, чи ще когось. А робити з принцес воїнів-магів, так навіщо воно? Якщо принцеса захищається самостійно, то це вже край.

— Можливо, — не те, щоб погодилася вона, але щось в його словах було.

— Так, добре, давай подивимося наскільки ти потоки відчуваєш. Я тобі трішки допоможу.

— Як?

— Музикою. Правильна мелодія може впливати на людей не гірше, ніж поганий настрій крижаного Сокола. Так що, спробуємо відшукати твої кордони сили. Тоді будемо знати, що насправді ти здатна зробити з нею.

— Добре, — погодилася Арін. Втиснулася в крісло і стала чекати, поки Марек повернеться зі своєї кімнати з фушкою.

Думки в неї були напрочуд легкі. І коли чоловік всівся на килим і показав рукою, щоб вона сідала навпроти, Арін послухалася. Хоча принцеси на килимах не сидять. Їй про це з дитинства говорили.

— Загляни в себе, знайди ту яскраву точку, зерно, з котрого проросла твоя магія, зосередься на ній, спробуй спіймати в долоні, як світляка, — сказав Марек, а смичок сковзнув по струнах, викликавши дивний звук, мов зітхнула якась велика тварина. — А потім обережно роздивись, вдивляйся так довго, як зможеш.

Смичок змінив положення, пальці перехопили гриф посередині і звук вийшов ледь чутний, за нього схопився інший, перекрив іще один і все різко обірвалось, щоб в наступну мить кімнату заповнила тягуча, низька мелодія, і Арін закрила очі, бо так було правильно.

***

Доповідь король слухав з таким виразом обличчя, що одразу було зрозуміло, наскільки йому це все остогидло. Перші чутки про непризнаного бастарда з’явилися давно. Тоді ще навіть Ідіна за вогником не пішла, хоча інтригани вже почали виписувати навколо неї петлі. Вона була найпростішою здобиччю для будь кого. Зухвала, самовпевнена, нездатна вчасно зупинитися чи хоча б замовкнути, впевнена, що весь світ крутиться навколо неї. А іще їй були не цікаві чужі думки, якщо вони не збігалися з її власними. А про те, що добре до неї можуть ставитись тільки через бажання щось отримати, вона не замислилася навіть тоді, коли їй про це прямо сказали.