34 Найсмачніше у світі

Вільний день

- “На пірсє тіха в час начной…” Када?

- “Кагда усталая падлодка із глубіни ідьот домой” - посміхнувся Денис. - Там мені повідомлень не було?

- Не либся ти так, - Семенівна невдоволено подивилася на невеликий кульочок. - Немає поки що тобі, касатик, допуску на обсерваторію. Перевірять тебе ще - може ти шпийон переодягнений.

Денис вручив їй дозу підсмаженого насіння, насипаного не в п'ятифунтову банкноту, як зазвичай, а в обривок газети «Узбережний спорт». Сьогодні для хабара не було причин – він покидав санаторій абсолютно легально. За два дні до вихідного, як і належить, Денис подав запит зі списком місць прогулянки та намальованою від руки картою набережної з маршрутом. І отримав у відповідь дозвіл! щоправда, з попередженням: «…щоб уникнути ускладнення одиночного відхилення під час проітистиканія…» – у цю писульку він особливо вчитуватися не став. Головне – там була резолюція Флотської Служби Безпеки з печаткою Політуправління Флоту «Для реєстрації осіб без реєстрації», яку треба було мати при собі разом із документами, що засвідчували його підозрілу особу, і з візою, яку він носив із собою постійно.

І ось сьогодні – вони гуляють «індивідуальну прогулянку» з Неллі! Гуляють як люди, відкрито, а не як дівчина Бонда зі своїм хлопцем.

Денис вдихнув на повні груди. 

Сонячний, чудовий ранок відмінної літньої неділі заповнив усе навколо радісним передчуттям. Навколо все променіло від насолоди. Птахи виводили прекрасні серенади, квіти пахли неймовірними ароматами, комахи, так ті буквально знемагали від щастя. Легкий вітерець обіцяв прохолодний перепочинок на безтурботному життєвому шляху. Денис прикрив очі й усміхнувся. Сьогодні всі люди на Землі були зроблені з доброти та хорошого настрою. Навіть Семенівна, яка так смішно злякалась, коли він від щирого серця запропонував їй пластинку м'ятної жуйки.

– А радіти тобі нема чого, милий. Подумати страшно, що ти, касатику, учудив на нашій історичній діаграмі!? – Семенівна пересипала насіння у свій м'ятий пластиковий стаканчик. – Вам, іноземцям, торік її тільки вперше відкрили для відвідувань, чистоту й порядок навели один раз і на віки – а ти такий шухер там влаштував, мало не всі війська розгромив. На, читай про спорт, розвивайся, – вона сунула йому назад клаптик сірої газети.

– Чому – тільки торік відкрили?

– Ну ти що? Там же за різними деталями можна відновити систему берегових батарей тридцять сьомого року. А гриф секретності на такі таємниці – 100 років, це всі знають, навіть діти малі. Тримай, шпійон, своє звільнення на сьогодні.

Коли він побачив Неллі, йому стало так добре, що він спинився й завмер. Вона йшла назустріч і посміхалась. На ній було простеньке синеньке платтячко, а на зігнутій руці – біла сумочка. Літня сукня була настільки літня, настільки… Далі Денис думати не став, сонце світило з-за Неллиної спини, і він тільки відзначив, що вона тепер являтиметься йому у снах у цьому просвічуваному вигляді й заважатиме відпочивати. Волосся її стало іншим, таким ось, хвилястим – Денис подумки провів олівцем абрис – а знизу взагалі ось кільцями-кільцями круглими. Чесно кажучи, це було дуже красиво. І ще була підвіска на ланцюжку, на шиї.

– Тобі дуже личить ця… цей, – Денис показав на дракончика із зелененьким очком-камінцем.

– А, цей морський коник від мами. До речі, авторська робота в одному екземплярі, сережки на замовлення були зроблені. Але я другу давно загубила, ось і ходжу з однією – як піратка, – розсміялася вона і цмокнула його в щоку. – Дивись, ті двоє ідуть за тобою. Тільки не обертайся різко.

– Так, я їх бачив раніше. Тільки панами в них тоді були інші, – Денис притиснув долоню до того місця на щоці, де секунду тому були її губи.

– Ну, це нормально – у нас за всіма іноземцями приглядають, – Неллі раптом крутнулася навколо осі, від чого плаття її розлетілось дзвіночком. – Схоплять, катувати почнуть – кажи: «гуляв із дівчиною, бо закохався», слова запам'ятаєш?

– «Бо закохався» – запам'ятаю, – розплився в усмішці Денис.

– А чому закохався?

– Бо в неї таке волосся, – Денис зробив спіральний рух указівним пальцем, – і бездонні очі. І ще вони смарагдові…

– Відмінно, добре завчив! – перебила його Неллі.

– Це справді так.

– Відходиш від тексту, виходиш із ролі. Усе – зменшую тобі легенду, досить самих бездонних очей.

Вона вирішила надіти свою єдину парадну сукню з блакитного шифону. Плаття, щоправда, вже трохи потерлось на швах, але він до таких речей, здається, не дуже придивляється, подумала Неллі.

– Ух ти, Денисе, глянь – там морозиво продається! Побігли, поки не розібрали, – смикнула вона його за рукав.

Наш пломбір

– У тебе є сім копійок? – спитала Неллі.

– Ні, тільки 50 фунтів.

– Бідний принц, зовсім без грошей, – вона клацнула замочком сумочки, дістала кілька монет і раптом неголосно заспівала:

“Отчєво у нас в посьолке У дєвчат пєрєполох? Кто їх поднял спозаранку, Кто їх так встрєвожить мог?

На побивку єдєт Маладой маряк, Грудь єво в мєдалях, Лєнти в якарях.” – а ось грошей у нього – нема! – розреготалась Неллі.

– Ти добре співаєш, – сказав Денис.

– Тримай, – вона сунула в руки Дениса щойно куплений холодний кульочок. – Їж, насолоджуйся, поціновувач вокалу.

Вони йшли поряд. Денис тримав у напівзігнутій руці ріжок із білою грудкою холодної субстанції. У міському саду грав духовий оркестр, а на лавках, де сиділи люди, не було вільних місць – принаймні так цю ситуацію в його голові схарактеризувала Іва.

– Чого ж ти не їси? Ех ти, «бєскозирка бєлая, в полоску воротнік», – вона однією рукою зірвала з нього кепку, а другою скуйовдила волосся.

– Віддай кепку, будь ласка, – просив Денис.

– А ось і не віддам! А ось і не віддам! – сміючись, вона сховала руки за спину. – І що ти зробиш?