33 Вірні соратники

Виріб №2

«У допологовій відпустці проведіть загальне ультрафіолетове опромінення», «народжуйте тільки в пологовому будинку», «слідкуйте за чистотою шкіри всього тіла: двічі на тиждень приймайте гігієнічний душ, молочні залози щодня обтирайте…»

– Тобі це не знадобиться, – смикнула його за руку Неллі.

Денис перевів погляд зі стенда «Поради вагітним» на лікаря, що сидів навпроти них, заповнюючи рядки в якійсь амбарній книзі долі. Лікар був старий, зовсім сивий, у синьому виробничому халаті, щоправда зі значком «Лікар психіатр-нарколог». Він узяв кілька листків сірого паперу та пробурчав:

– Так, заяву вашу бачу, прізвища бачу. Перший раз подаєте на шлюб?

Денис із цікавістю глянув на Неллі, вона мовчки кивнула.

– Так, значить – перший, відзначимо. А то подадуть заяву, щоб отоваритися в спецвідділі «Для молодят»… дефіцитних шкарпеток по п'ять пар накуплять про запас… А треба так: заповнив анкету – одружуйся! Правильно?

– Правильно, – відкарбувала Неллі.

– А одна парочка три рази подавала, а все не одружувалась, мовляв, «він передумав», три рази, три! – лікар виставив три пальці з обгризеними нігтями. – І щоразу талон у спецмагазин для молодят отримували, і там наречена нові босоніжки купувала. Ось скажіть мені, будь ласка: навіщо нормальній дівчині три пари босоніжок? Три! У неї що, шість ніг?

– Дві, – твердо відповів Денис. – Лікарю, а можна нареченому допомагати нареченій обтирати…

– Тихо, – штовхнула його в бік Неллі. 

Перед дверима «Лікар-анкетолог» вона вручила йому значок товариства тверезості й попередила, щоб він помовкував – говорити буде тільки вона.

– Так, тут у нас зрозуміло: не були, не перебували, не знаходились, правильно? Венеричними захворюваннями хворіли, довідка є? – лікар закусив олівець, продемонструвавши дірку на місці переднього зуба, і став двома руками перебирати на столі папірці.

– Ні, так. У сенсі – не хворіли, але – є, довідка є, – швидко вставила Неллі.

– Вашу бачу. А його? Де вона? – лікар поверх окулярів подивився на кепку Дениса, але нічого не сказав про «головний убір у приміщенні».

– У нього в особовій справі. А вона – засекречена.

– Характеристика з місця роботи? – буркнув лікар.

– Узгоджується. Сьогодні якраз – засідання завкому.

– Засідання завкому? Ну, прочитаємо, прочитаємо пізніше ваше засідання. Так, добре, з документами розібралися. Сторінка, так би мовити, побуту, тьху-тьху, – перевертаючи черговий листок, послинив пальці лікар. – Хто з вас може попрати пелюшки?

– Я попру, – вирішив узяти на себе невідому роботу Денис. – я попру будь-які пелюшки куди завгодно, хоть світ за очі. І декретну відпустку – можна на мене оформити.

– Хто народжує – на того й відпустку виписують, не плутайте мене! – пирхнув лікар, вписуючи нові рядки в книгу.

– Ну ось, тепер – ти народжуєш, – в'їдливо шепнула йому Неллі, – вивчай плакат із порадами.

– А хто ходитиме на молочну кухню? – підвів голову лікар.

Денис згадав, як дизайнерка київської квартири, попри його протести («я тут бруднитиму, і це буде видно!»), усе ж переконала його зробити кухню матово-молочною.

– Я ходитиму. У мене вдома якраз – молочна кухня.

Лікар спокійним поглядом психіатра подивився на Дениса.

– А що це у вас за штуковина? – указав він на його вухо.

– Комсомольський зарок – не вживати ненормативних слів і нецензурних виразів у побуті й на виробництві. Навіть під час раптових травм і защемлень кінцівок. У нашому цеху всім, хто присягнув, видали цей знак спеціального носіння.

– На вусі? Що за виробництво таке?

– На вусі, – підтвердив Денис. – А виробництвом – вам цікавитися не треба. Секретність особлива, підвищена, випускаємо виріб номер два великими партіями, – озвучив він підказку Іви, – спеціальна операція «Ы», – нахилившись, тихо вимовив Денис.

– А чому «Ы»? – теж пошепки спитав лікар.

– А щоб ніхто не здогадався, – Денис схрестив вказівні пальці перед самим обличчям лікаря. За допомогою Іви відповідати на будь-які питання було легко й спокійно, вона навіть підказувала відповідні контексту бесіди жести.

– Чоловік майбутній – сильно питущий? – обернувшись до Неллі, кивнув на Дениса лікар.

– Він у мене тверезник. У нього взагалі виразка, лікарю, кишка дванадцятипала ще в дитинстві ампутована, – Неллі непомітно посварилася Денисові міцним кулачком. – А припадки, так, трапляються, звісно.

Денис уперше бачив Неллі такою. У ролі майбутньої матері вона стала різкою й жорсткою. Хоча, може, річ була в тому, що вони проникли сюди під чужими іменами: направлення й усі довідки знайома з жіночої консультації виписала їм на інші прізвища. До того ж паспорти, які вони пред'являли і на виїзді з міста, і кілька разів на дорожніх КПП, – на прохідній не спитали, просто звірилися з екскурсійним списком.

– Ну, стерпиться-злюбиться… Так, далі заповнюємо – підтримуємо, схвалюємо, зобов'язуємося виховувати підростаюче це саме… в дусі діалектичного плавунізму та глибоководного матеріалізму… зрозуміло, так? Негайно інформувати відповідні… і повідомляти в разі… ну, це вам потім окремо роз'яснять, спеціальний інструктаж у другому відділі буде.

– Скажіть, лікарю, а буде інструктаж із технології самого процесу виробництва… уу, Неллі, боляче.

– Чого?

– Не звертайте уваги, лікарю, він у мене в гарячому цеху працює й заговорюється після зміни трохи.

– Так, скільки ви плануєте дітей?

– Двох, – сказав Денис, – хлопчика і… теж хлопчика.

– Трьох, – майже одночасно відповіла Неллі.

– Зрозуміло, зрозуміло… так, імена назвіть, – лікар заніс ручку над рядком книги доль.

– Віра, Надія, Любов, – швидко сказала Неллі, узяла Дениса за руку й подивилася йому в очі.

Збори на шоколадно-кондитерській фабриці

Чорний піджак, зачесане назад руде із сивиною волосся, обличчя з чесними складками від важкого трудового життя – тітка на трибуні була сильно схожа на митних тіток, але її пильний погляд і червоний значок «IV Всесоюзний з'їзд колгоспників» натякали на значно більший калібр докладниці.