Глава 1

ЧАСТИНА 1

Глава 1 Чемпіон.

 Непроглядна, лякаюча темрява заповнила собою весь простір, позбавивши все навколо будь-яких фарб, крім чорноти. Раптом, як і в кількох сотнях до цього разів, у темряві спалахнули дві яскраво-червоні крапки. За лічену секунду крапки збільшилися до розмірів хижих, злісних очей, і в темряві виник ще більш чорний силует.Було просто незбагненним, що могла існувати така темрява, якою був насичений власник цих очей, що горять диявольським червоним вогнем! Все знову повторювалося. Хоча, ні!... Цього разу, позаду силуету спалахнули золотими літерами якісь письмена не зрозумілою, дивною мовою.

- Не підведи Алекс.

 Тихий, далекий шепіт ніс у собі стільки злості, гніву та люті, що стало ще страшніше. Але, було, щось у цьому шепоті ще…

- Алекс! Алекс! Та прокинься вже, Алекс!

 Заморгавши, Алекс незрозуміло подивився на хлопця, який намагався його дозватись.

- Ну, нарешті то! - Зрадів хлопець поверненню друга. – Ти, мене змусив похвилюватися. Впав у ступор і жодної реакції. Я вже подумав, тебе на вчорашніх змаганнях, надто вдарили по голові.

- Не вигадуй Макс. - Остаточно повернувшись до дійсності, спростував побоювання друга Алекс. - Ти ж чудово бачив бої. Я переміг своїх противників і не пропустив при цьому жодного серйозного удару.

- Так-так. Ти тепер у нас, чемпіон з боїв без правил. - Було не зрозуміло, хвалить його Макс чи засуджує.

– Що, ще не так? - Від Алекса нічого не вислизнуло. - Невже ти знову про те, що не можна поєднувати бої без правил і паркур? По мені, так одне доповнює інше. Чемпіоном з боїв без правил, я знову став, тепер можемо, стати з тобою чемпіонами у змаганнях із паркуру. Тим більше, що на кону стоять - хороші призові гроші.

- А якби тебе травмували на твоїх боях без правил!? - обурився, не витримавши залізного спокою друга, Макс. – Місяці наших тренувань пішли б нанівець, і зі змаганнями ми пролетіли б!

- Якби, та якби. - Не розуміючи побоювань друга, відмахнувся Алекс. У нього навіть думки не виникало, що він, може програти або бути травмованим під час боїв.

 При зростанні метр вісімдесят п'ять, Алекс мав сто кілограм ваги. Як казали спортсмени – сто кілограмів живих, робочих, рухливих м'язів. Заняття будь-яким видом спорту, давалися йому легко, і не дивно, що він прагнув скрізь стати першим і найкращим. Вже двічі Алекс став чемпіоном з боїв без правил, і тепер він збирався стати чемпіоном у змаганнях із паркуру.

- Якщо ти в нормі, то, наздоганяй.

 Досить примружившись, Алекс подивився вслід другові, що віддалявся. До чого ж було приємно, прийняти кинутий виклик! Знову відчути себе живим і непідвладним жодним законам. У паркурі ти ставав над людиною! Здавалося, що ти міг усе! Навіть, літати! Адже багато з стрибків, що відбувалися, були подібні до польоту!

 Зачекавши десять секунд - саме стільки часу він дав другу як фору - Алекс, досить примружившись, спостерігав, як Макс, завершивши підйом по пожежних сходах, ховається на даху. Тепер, можна було розпочинати.

 Рванувшись з місця, Алекс за кілька секунд був уже біля пожежної драбини. Як і було заведено в паркурі, ніяких звичайних, стандартних підйомів, до чого вдавалися звичайні люди, які бажали піднятися сходами. Заскочивши на перила, він, підкинувши тіло вгору, зробив стрибок, схопившись руками за ґрати поруччя другого поверху.

 Сторонньому спостерігачеві могло здатися з боку, що пожежними сходами підіймається велика спритна горила. Живи Алекс понад сотню років тому, то він запросто міг стати прототипом для письменника Едгара Берроуза, який написав знамениті книги про Тарзана.

 Опинившись на даху, Алекс кинувся слідом за Максом, який уже встиг добратися до далекого краю даху. Як і його друг, він використовував перешкоди, що траплялися на шляху, як тренувальні снаряди. Невисокі надбудови долались один стрибком, перекатом або перекидом. Вищі та більші надбудови підходили для застосування складних акробатичних трюків.

 Маршрут, яким рухалися цього разу Макс та Алекс, був для них новим, бо хлопцям захотілося викластися на повну, змусивши попрацювати не тільки тіла, а й мізки. Як і на майбутніх змаганнях, тут потрібно було діяти швидко та злагоджено, вмить приймаючи рішення.

 Коли приймалося рішення, де провести майбутнє тренування, Алекс навмання тицьнув пальцем у карту. Отже, цим маршрутом вони з напарником рухалися вперше. Не знаючи, куди приведе їх цей новий маршрут, трейсери - саме так називалися ті, хто займався паркуром, просувалися все далі і далі вперед, долаючи перешкоди, що траплялися на їхньому шляху.

 Вже кілька разів хлопці перестрибували з одного будинку до іншого. А чому б і ні. Відстань поки що дозволяла, та й висота будинків була не більше п'яти поверхів. Щоправда, одного разу, Макс трохи не дострибнув до даху чергового будинку, але встиг ухопитися за огороджувальний борт.

 Бачачи, що його друг, уникнувши падіння, вже залазив на дах, Алекс, переможно помахавши йому рукою, кинувся далі, ставши тепер лідером їхньої гонки.

 Незважаючи на те, що шалена гонга тривала вже понад п'ятнадцять хвилин, Алекс ще не відчував втоми, відчуваючи в собі величезну енергію та великий запас фізичних сил. Якби це було не так, він не наважився б на черговий стрибок на дах сусіднього будинку.

 Відстань до будинку, на який стрибнув Алекс, була, чи не вдвічі більшою, ніж раніше доводилося перестрибувати йому і Максу. Але була непохитна впевненість, що він подолає цю відстань. До того ж, стрибати доводилося не по прямій, а на один поверх вниз, тому що сусідній старовинний будинок був нижчим. Якби був час на роздуми, то виникло б питання, як цей старовинний на вигляд будинок, взагалі затесався серед будинків, що розкинулися навколо, збудованих, як мінімум років на сто пізніше? Та й виникло б питання щодо туману, в який був оповитий старовинний будинок, тоді як більше ніде туману не було. Можна було подумати, що будинок горить зсередини і з нього просочується дим.