37 Арсен

Ми лізли крізь густі кущі шипшини та дикої малини. Гілки чіплялися за одяг, але Аліна просувалася вперед із затятістю першопрохідця, час від часу видаючи якісь дивні звуки, якими намагалася підкликати тварину.

Я йшов слідом, і мій заздалегідь підготовлений план із повернення контроля падав з тріском із кожним її кроком.

У спортивному топі та коротких легінсах вона виглядала нереально. Кожен її рух, те, як згиналася її спина, як блищала від поту лопатка, як розпатлалося волосся — усе це розпалювало мене з новою силою. Я намагався дивитися під ноги, намагався вишукувати очима бісову козу, але мій погляд постійно повертався до неї. Усередині знову закипало те саме дике, важке бажання, від якого заніміли пальці.

— Ось вона! — тихо, але радісно шепнула Аліна, вказуючи на невелику галявину.

Рогата сатана спокійно жувала дикий хміль.

Ловля кози перетворилася на окремий вид спорту. Я, доросла людина, яка керує бізнесом і мільйонними оборотами, робив обережні кроки навколо тварини, намацуючи залишками розуму стратегію захоплення. Завдяки моїй реакції все обійшлося майже без жертв — коза лише один раз намагалася хвіцонути мене рогом, але я встиг перехопити мотузку, що теліпалася на її шиї.

— Ти мій герой! — вигукнула Аліна, просяявши так, ніби я щойно врятував галактику.

Вона підбігла, перехопила мотузку, піднялася на навшпиньки і дзвінко чмокнула мене в щоку. Її губи були гарячими, а від тіла пахло сонячним теплом і лісом.

Цей короткий дотик остаточно вибив у мене ґрунт з-під ніг. Я схопив її за зап’ясток, зупиняючи, і змусив подивитися мені в очі. Мій голос прозвучав глухо й суворо, хоча всередині все тріщало від напруги:

— Аліно. Нам треба зупинитися. Те, що сталося у тебе вдома... цей секс — це неправильно. Це абсолютне божевілля, яке не повинно повторитися. Ти розумієш?

Аліна зупинилася. Подивилася на мене своїми величезними очима, в яких не було ні краплі образи чи розчарування. Натомість там промайнув хитрий, дражливий вогник.

— Неправильно? — спокійно перепитала вона. — Ну... мабуть, ти правий.

Вона випустила мотузку (коза, на щастя, вже захопилася кущем і нікуди не бігла), піднесла руки до краю своєї спортивної футболки і одним легким, невимушеним рухом стягнула її через голову, залишаючись у самому лише короткому топі, що ледь прикривав груди. Вона просто витирала піт із шиї, але для мене цей gesture став остаточним вироком.

Я зрозумів, що пропав. Знову.

Моя залізна воля, моя гордість, мої правильні рішення — все це розлетілося на порох. Вона навіть не намагалася бути фатальною спокусницею, у неї не було жодних найманих хитрощів чи награної звабливості, але саме ця її природність і робила її непристойно, звабливо жаданою.

— Чорт з тобою, Аліно... — видавив я, втрачаючи рештки самоконтролю.

Я зробив крок, притягнув її до себе за талію так різко, що вона тихо зойкнула, і впився в її губи. Секс із нею був чимось за межами мого розуміння, якимось космосом, у якому не існувало гравітації та правил. Мені було байдуже на кущі, на козу, на власні обіцянки. Я просто не міг протистояти цим губам і цьому вогню, який вона так легко запалювала в мені.

Стримувати це божевілля далі було просто понад мої сили. Усі думки про статус, холодний розрахунок і «правильну поведінку» згоріли за секунду, поступаючись місцем первісному, нестримному бажанню.

Я затягнув її глибше в кущі, якомога далі від стежки, хоча в той момент мені було абсолютно байдуже, чи побачить нас хтось. Земля під ногами, шелест листя, п’янкий запах нагрітої сонцем трави — усе перетворилося на суцільне, гаряче тло для нашого власного вибуху.

Ми злилися в якомусь шаленому, нетерплячому вихорі. Не було ні слів, ні вагань — лише гарячі доторки, уривчасте дихання й дика, майже божевільна жага, яка накрила нас обох із головою. З цією дівчиною все ставало гострішим, яскравішим і в тисячу разів чуттєвішим, ніж будь-коли в моєму житті. Це була не просто пристрасть — це була чиста, непідробна естетика абсолютного хаосу, у якому я з насолодою втрачав контроль.

Коли хвиля нарешті вщухла, залишивши по собі солодку втому й прискорене серцебиття, ми так і залишилися лежати на моїй спортивній кофті, кинутій просто на траву.

Я сидів, притискаючи Аліну до своїх грудей, і заплутувався пальцями в її розпатланому волоссі. Вона тихо, блаженно муркотіла, поклавши голову мені на плече і перекинувши свою тонку ногу через моє стегно. Поруч, абсолютно байдужа до нашої шекспірівської драми, тихо хрумтіла гілками знайдена коза.

Я дивився на сонячні зайчики, що пробивалися крізь крони дерев і лягали на її золотаву шкіру, і зловив себе на абсолютно дикій думці: я посміхався. По-справжньому, від щирого серця.

Я — солідний чоловік, бізнесмен, який звик до ідеальних костюмів, графіків і строгих правил — зараз сидів у якомусь ярку, вимазаний у землі й листі, поруч із чужою козою, і почувався неймовірно, абсолютно щасливим. Я сам від себе такого не очікував. Увесь мій вибудуваний роками залізобетонний світ розсипався на порох через одну нестерпну, але таку дивовижну сусідку, і, здається, я взагалі не хотів цей світ відбудовувати наново.