36 Арсен

Наступний день перетворився на суцільний тест на витривалість. Я вигадав із десяток безглуздих приводів, щоб проїхати повз її будинок: то нібито забув якісь папери в машині, то виїжджав на «термінову» зустріч, то просто повільно кружляв селищем. Я навіть повністю сформулював у голові чітку, холодну, ідеально відшліфовану промову:

«Аліно, те, що сталося між нами — це прикра помилка. Спалах емоцій, стрес, не більше. Ти не повинна ні на що розраховувати чи будувати якісь ілюзії щодо нашого спільного майбутнього. Нам краще тримати дистанцію».

Я повторював ці слова як заклинання, карбуючи кожну інтонацію, щоб це звучало максимально переконливо й неприступно. Але вона так і не з’явилася. Жодного силуету у вікні, жодного руху в саду. Вона ніби крізь землю провалилася, і це ігнорування випалювало мене зсередини сильніше за будь-яку сварку.

Лише через день, під час ранкової пробіжки, моя «варта» нарешті дала результат.

Я біг звичною ґрунтовою дорогою вздовж лісосмуги, коли попереду вигулькнула постать. Натягнуті спортивні легінси, короткий топ, розпатлане у хвіст волосся. Аліна.

Усередині все просто вибухнуло дикою, майже дитячою радістю. Серце зробило потужний поштовх, а дихання збилося зовсім не від бігу. Нарешті! Я прискорив крок, миттєво мобілізував свій найсуворіший вираз обличчя і приготувався виголосити свій заздалегідь заготовлений маніфест про «помилку» та «відсутність ілюзій».

Я порівнявся з нею, сповільнюючи хід до кроку, і вже відкрив рот, набравши в легені повітря для першого фатального речення:

— Аліно. Нам треба серйозно поговорити щодо того, що сталося…

Вона зупинилася, важко дихаючи і витираючи піт з чола долонею. Втрапивши на мене своїми величезними карими очима, вона навіть не дала мені договорити.

— О, Арсене! Як добре, що ти тут! — вигукнула вона, ошарашивши мене з першої ж секунди. — Слухай, ти козу не бачив?!

Я застиг, наче вкопаний. Моя ідеально сформована промова просто розпалася на окремі літери.

— Яку… яку ще козу? — перепитав я, відчуваючи, як падає мій статус суворого боса. Вона або божевільна, або ну дуже дивна. Але і сексуальна ж...

— Та сусідську! Вона знову втекла! — Аліна активно замахала руками, озираючись по кущах. — Сусідка плаче, просила допомогти знайти цю рогату сатану, бо вона зараз комусь весь урожай зжере. Допоможи мені її спіймати, а? Вона десь тут у зеленці сховалася!

Вона зробила крок до мене, схопила за рукав моєї спортивної кофти і подивилася на мене так благально й водночас природно, ніби ми не спали разом два дні тому, а все життя тільки те й робили, що ловили чужих кіз.

— А потім, — додала вона з швидкою, сліпучою посмішкою, від якої в мене знову пересохло в горлі, — я з великим задоволенням вислухаю все, що ти там собі заготував і хотів мені сказати. Домовилися?

Я стояв посеред дороги, дивився на її гаряче, розпашіле обличчя, на свій рукав у її пальцях і виразно розумів дві речі: по-перше, моя промова про «холодну дистанцію» щойно зазнала нищівного фіаско, а по-друге — зараз я, солідний бізнесмен і дорослий чоловік, дійсно піду шукати по кущах якусь бісову козу.