Розділ 14

Аліна

Швидко роблю собі товстезний бутерброд із сиром — шлунок просто вимагає їжі. Набиваючи рот, паралельно набираю маму. Вона єдина, хто міг злити моє сховище цьому самовпевненому півню!

— Мамо! — випалюю прямо в трубку, ледь не подавившись хлібом. — Ти з глузду з’їхала?! Навіщо ти дала Максу мою адресу?!

— Аліночко, ну він же так каявся! — залебеділа мама в слухавку. — Привіз квіти, казав, що зрозумів свої помилки, що хоче дитину, родинне гніздечко…

— Мамо, припини! Межа пройдена! Жодних Максів у моєму житті більше не буде, зрозумій це нарешті!

Не дослухавши її чергові плачі про «треба врятувати шлюб», я скидаю виклик. Мене аж тіпає. Треба терміново провітрити голову. Збираюся бігти до сестри Аліси — треба комусь виговоритися, бо мій мозок просто вибухне від цього калейдоскопу: Арсен, три оргазми, можлива вагітність, колишній із сирами…

Доїдаючи бутерброд на ходу, я вискочую на ґанок і… застигаю.

На моєму подвір’ї розгортається драма епічного масштабу.

Макс так і не зміг дійти до своєї машини. Його джип заблокований, а сам він притиснутий до капота. Джерело його жаху — знайома біла рогата бестія. Сусідська коза знову втекла! Вона стоїть прямо перед Максом, по загрозливому нахиливши роги, і мекає так низько й зловісно, ніби викликає сатану. Макс, який ще п’ять хвилин тому обіцяв мені «зробити дитину» і брезгливо кривився від мого вигляду, зараз зблід, як полотно, і боїться навіть поворухнутися, притискаючи до грудей свої дорогі пакети.

Але найжахливіше не це.

Ця рогата худобина з апетитом, повільно і вдумливо, жує мій найкращий, найвитонченіший мереживний ліфчик, який я вчора необачно вивісила сушитися на мотузці! Мереживо, що коштувало половину моєї зарплати, зникло в її пащі вже наполовину, залишившись стирчати лише однією бретелькою.

— Аліно! Зроби щось! Вона збожеволіла! — верещит Макс пронизливим фальцетом, помітивши мене на ґанку. — Вона мене зараз задере!

Я стою з залишками бутерброда в руці, дивлюся на свого колишнього «героя», який труситься перед козою, на свій дожовуваний бюстгальтер — і просто починаю реготати. Нервово, голосно, на все подвір’я.

Від сміху в мене аж животиніло, але споглядання того, як сусідська худобина дожовує моє недешеве мереживо, швидко повернуло мене до реальності. Це був мій улюблений комплект!

— Аліно! Вона ж скажена, зроби щось! — знову проверещав Макс, втискаючись у капот свого джипа так, ніби намагався стати з ним єдиним цілим. Пакети з елітними сирами в його руках загрозливо хрустіли.

— Та закриийся ти вже, «добувач»! — відрізала я, рішуче крокуючи вниз по сходах.

Я схопила з землі довгу суху гілляку, що валялася біля яблуні, і сміливо рушила на загарбницю.

— Ану геть, паршивице! Це французьке мереживо, а не конюшина!

Коза повернула до мене рогату голову, здивовано кліпаючи жовтими зіницями, але пащу не розтиснула. Напавши на бестію з войовничим вигуком і грізно замахавши гілкою перед її носом, я все ж змусила її відступити на пару кроків. У вирішальний момент я ризикнула, вчепилася в край бретельки і силою вирвала білизну з її зубів.

Вигляд у мого ліфчика був плачевний: один поролоновий чашечки геть деформувався, мереживо вкрилося козячою слиною і було безнадійно розірване.

— Ніщо його вже не врятує, — зітхнула я з гіркотою, викидаючи шматок пошматованого шовку прямо в сміттєвий бак біля хвіртки. — Чортова худобина…

— Боже, Аліно, ти нормальна?! Вона ж могла тебе заколоти! — вигукнув Макс, трохи оговтавшись і випрямляючи спину, хоча його ноги все ще тремтіли. — Яка ж тут дикість… Я пропоную тобі нормальне життя в місті, а ти тут із козами бишся за труси!

Я розвернулася до нього, стискаючи гілку в руці так міцно, що затріщала кора, і ступила крок у його бік.

— Максе, якщо ти зараз же не сядеш у свою машинку і не зникнеш звідси на максимальній швидкості, наступною ціллю для цієї гілки — і для кози — станеш ти. Втямив?

Він подивився на мене, потім на загрозливий бік рогатої сусідки, яка все ще недружньо похитувала головою поруч, і зрозумів, що це не жарти. Забувши про свою колишню велич, він швидко закинув свої делікатеси на пасажирське сидіння, встрибнув у салон і так рвонув з місця, що з-під коліс зачепився гравій.

Коза, розчарована тим, що шоу закінчилося, ліниво побрела в бік сусідського паркану, а я нарешті змогла важко видихнути. Повітря здавалося дивовижно чистим без його задушливих парфумів.

Голова просто кипіла від подій останніх кількох годин. Мозок категорично відмовлявся перетравлювати все це наодинці. Мені терміново потрібна була Аліса.

Я накинула легку вітровку, перевірила, чи зачинені двері, і швидким кроком попрямувала вулицею. Моя сестра працювала нянею в заможній родині, що жила у великому, сучасному будинку прямо по сусідству з маєтком Арсена. Дорога туди зайняла всього хвилин п’ятнадцять, але за цей час я встигла тисячу разів прокрутити в голові кожен момент: гарячі поцілунки Арсена, солодкі судоми в спальні, теперішній стан моєї репродуктивної системи і, звісно ж, приїзд мого недолугого колишнього.

Коли я підійшла до знайомих масивних кованих воріт, через які виднівся ідеально вистрижений газон, Аліса якраз була у дворі. Вона сиділа на траві біля великої пісочниці, спостерігаючи за трирічним Артурчиком — пухкеньким, розчесаним малюком у кумедній кепці, який із захватом будував пасочки й гучно щось белькотів собі під ніс.

— Алісо! — тихо гукнула я, перехиляючись через невисоку огорожу з боку саду.

Сестра здригнулася, обернулася і, побачивши мій дикий, скуйовджений вигляд, витріщила очі. Вона швидко підхопилася, обтрушуючи джинси, й підбігла до мене.

— Аліно? Ти чого така? На тобі лиця немає! Щось сталося?

— Алісо, це катастрофа… Ні, це не катастрофа, це якийсь божевільний серіал! — я вчепилася пальцями в огорожу. — Мені треба тобі терміново все розсказати, бо я зараз просто вибухну!